Багато років тому земля була зовсім плоскою. Як блюдо. А над нею нависало небо, плоске, як кришка від блюда. Між небом і землею був тільки дуже невеликий проміжок, так мало місця, що там могли жити тільки крихітні люди й звірі, не більше термітів.
Дощі не випадали, тому що вони могли утопити й віднести ці маленькі істоти. Дерева були зовсім низенькі, як травинки.
У ті далекі часи у одному із селищ жив хоробрий мисливець і вождь племені по імені Йонди. Одного разу полював він далеко від будинку й приліг відпочити біля невеликого джерела. Йонди був дуже розумний і помітив, що до цього джерела приходять слабкі й хворі звірі, п'ють із нього й стають здоровішими й сабоними.
Занурився мисливець у джерело й відчув, що його мускули стали як камінь, а утома зникла. Подивився Йонди у воду, а там, на дні джерела, лежить ціпок, який чарівна вода зробила твердої й міцної. Побрав Йонди ціпок і ще раз занурився у чудесне джерело, яке він назвав джерелом майбутнього.
Вийшов мисливець із води й став рости усе вище й вище. Ціпок теж усе збільшувалася.
Стукнувся Йонди головою про звід небес, схопив чарівний ціпок, напружився й початків нею відсувати небокрай усе вище й вище, поки й сам не став таким, як теперішні люди. Ще піднатужився мисливець і відкинув небо далеко вгору, туди, де воно перебуває зараз. А разом з небом злетіли нагору сонце, місяць і зірки.
Вода із джерела майбутнього теж піднялася нагору, до сонця, перетворилася у хмари, і з них пішов благодатний дощ.
Чарівна вода напоїла землю й усіх людей, звірів, дерева й траву, і всі почало рости, поки не стало як зараз. Із землі забила безліч джерел. Вони з'єдналися й сталі ріками й морями. На небі заблискала яскравими квітами веселка. Раптом вона розбилася на тисячі й тисячі шматочків. Ці шматочки перетворилися у чудесних багатобарвних птахів.
Усі люди стали танцювати й хвалити великого мисливця Йонди, що відсунув небо так далеко. Звірі теж раділи й танцювали, а кенгуру так распригался, що розучився ходити, і з тих пір тільки стрибає.
А дурний страус злякався, кинувся бігти - і біг доти, поки його ноги не стали такими сабоними, як зараз. А деякі звірі проспали усе чудо. Їм було лінь устати. Так на землі з'явилися лінивці. Відсунувши небо, Йонди почав шукати свій ціпок, якому він підпирав звід небес. Дивиться, а ціпок ця зігнула й стала бумерангом.
З тих пір жителі Австралії почитають бумеранг... Адже він допоміг людям вирости, а не плазувати по землі, як мурахи.