У однієї людини була гарна дружина, але не було у них дітей. Коли через кілька років вона завагітніла, подружжя дуже обрадувалося й просили бога, щоб він даровал їм хлопчика.
"Можу тобі обіцяти, - сказав якось чоловік своїй дружині, - що ти народиш сина, а не дочка. Син принесе нам багато радості, і ми одержимо від нього, коли він повзрослеет, більшу користь. Я прагну дати хлопчикові гарне ім'я".
Однак дружина йому заперечила: "Не поспішай заздалегідь радіти, щоб з тобою не трапилося того, що відбулося із че-. ловеком, у якого був глечик з єлеєм і медом".
"А що з ним відбулося?" - запитав чоловік..
Та дружина розповіла йому наступну історію.
"Жив одного разу людей, яка щодня одержувала у будинку багатія щедру порцію єлею й меду. Цим він годувався, а залишки зливав у глечик, який висів у одному з кутів його житла. Зрештою глечик до країв наповнився медом і єлеєм.
Якось людина цей лежав на спині біля глечика, тримав у руці тростина й, мріючи, міркував уголос: "Почекаю, поки піднімуться ціни на мед і ялин, потім продам уміст глечика й на виручені гроші куплю, кіз. Вони будуть швидко розмножуватися, кожні п'ять місяців приносити нових цапенят. Продам їх і купівлю бика, корів, невелику садибу, орну землю. Найманню селян, нехай вони сіють і жнуть, а я буду заробляти на багатому врожаї. Так сколочу я собі стан. Потім куплю великий гарний будинок, придбаю рабів і рабинь і одружуся на красуні. Вона завагітніє, народить мені сина, і я дам йому гарне ім'я. Але якщо він стане пустувати, я буду його карати. Якщо ж він дозволить собі не слухатися мене, я поколоброджу його цією тростиною.
Розмріявшись таким чином, він що було сили вдарив тростиною по глечикові, уявляючи, що карає сина, і розбив глечик. Густий струмінь меду і єлею потік по особі цієї людини, а він так і залишився ні із чим".