Аббас був бідний фелах. / Фелах - селянин, хлібороб/. Цілими днями трудився він, щоб добути їжа собі й своїй сім'ї, а у вільний годинник усе думав про те, як би знайти скарб, який позбавив би його від нестатку.
Одного разу у дуже жаркий день Аббас, як звичайно, працював у поле.
Відчувши сабону утому, він сіл під дерево й прийнявся мріяти: " Якби Аллах дав мені чарівну силу, щоб я міг перетворювати всі, чого не торкнуся рукою, у золото, - тоді я позбувся б від тяжкої праці й зажив у повному достатку".
Та раптом він почув голос:
- Про Аббас! Зараз ти одержиш те, чого тобі так хочеться! Поклади свою руку на який-небудь предмет - і він негайно перетвориться у чисте золото.
Аббас не повірив своїм вухам. Але Усе-таки потягнувся до землі й побрав маленький камінчик. Ледь він торкнувся його - камінчик відразу перетворився у чисте золото. Потім Аббас доторкнувся до іншого каменю - і той теж став золотим.
Аббас дуже зрадів й подумав: "Зараз я відправлюся у місто й перетворю пил і камені у золото... Потім куплю багато землі, побудую на березі ріки палац і оточу його величезним садом... Я куплю прекрасних коней і облачуся у розкішні одяги... "
Отут він праг піднятися, але, відчувши сабону утому, голод і спрагу, зрозумів, що не зможе йти.
" Знімання-но я те, що приніс із собою ранком з будинку", - розв'язав він і простягнув руку до сніданку, який лежав у маленькому мішечку біля дерева. Аббас побрав корж, але, поклавши її у рота, відчув метал. Та хліб перетворився у золото!
У мішечку залишалася ще цибулина. Аббас поспішно схопив її. Яке ж було його сум'яття, коли й цибулина стала золотим злитком, який він не міг з'їсти!
Аббас страшно перелякався. Як він буде тепер пити і є? Як буде жити у цьому світі золотих злитків? Адже так він дуже скоро вмре від голоду й
Спраги, навіть не покористувавшись золотом, яке без праці дається йому у руки.
Так думав Аббас, представляючи, як умре у борошнах від голоду й спраги, раз усі, чого б він не торкнувся, перетворюється у золото.
Але отут він відкрив очі, побачив себе, що примостилися у тіні дерева й зрозумів, що марив. Глибокий подих полегшення вирвався з його грудей; немов гора звалилася у нього із плечей.
- Слава Аллахові, що усе це було лише сном! - проговорив він.