У деякому царстві жив купецький син; сабоний, сміливий, змолоду нічого не боявся; захотілося йому страсті зазнати, і поїхав він із працівником мандрувати. чи довго, чи недовго — приїхали вони до дрімучого лісу, а отут як навмисно й смерклося. «Поїдь у ліс!» — говорить купецький син. «Ех, хазяїн, сюди страшно їхати; адже тепер ніч, можуть або звірі напасти, або розбійники скривдити». - «Ось злякався! Роби, що наказую». У'їхали вони у ліс і через небагато побачили: висить на одному дереві мрець. Працівник ще пущі настрашився, а купецькому синові всі дарма — зняв мерця з дерева, поклав у візок і велів їхати далі. Через годину — через два під'їжджають вони до великого будинку; у вікна вогонь світиться. «Ну, ось і знатно: їсти де переночувати!» — говорить купецький син; а працівник упирається: «Краще у лісі ночувати, чому у цьому будинку; того й дивися до розбійників потрапимо — оберут нас до нитки, та й смерті не минути!» Та насправді отут жили розбійники; але купецький син нічого не слухає, сам і ворота відчинив і на двір у'їхав. Випріг коней і бере із собою працівника у хороми.
Входять — а там за більшим столом сидять розбійники, усе у багатій одежі, у усіх при боці славні шаблі; п'ють різні напої так їдять рибу. « Здрастуйте, добродії, — сказав їм купецький син, — посадите-но й мене із собою попити-поїсти». Розбійники дивляться на нього: що за молодець? - і не відповідають ні слова. Незваний гість сам до стола підходить, побрав шматок риби, з'їв і говорить: «Ну, добродії, погана ваша риба! Агов, працівник, мабуть-но принеси сюди ту белужину, що у візку лежить». Працівник збігав, приніс мерця. Купецький син побрав мертве тіло, кинув на стіл і прийнявся ножем батувати; відрізав шматок, понюхав і закричав: « Ні, негарна й ця белужина! Працівник! Лови-но живих!» А сам на розбійників показує; розбійники з переляку розбіглися у різні сторони й поховалися хто куди. «Ну ось, ти боявся! Де ж пристрасть-те? - запитує купецький син працівника. - Сядемо краще за стіл так повечеряємо». Сіли, напилися-наїлися, а ночувати не залишилися; запрягли коней і поїхали у дорогу-дорогу.
Ось під'їжджають вони до цвинтаря. « Стій! - закричав купецький син. - Зупинимося тут ночувати». А працівник знову за своє. «Отут страшно, ночами мерці встають!» — «Екой ти, усього боїшся!» Зупинилися й лягли спати на могилі. Купецький син заснув, а працівникові й сну немає. Раптом з тієї могили піднімається мрець у білому савані, величезного росту; навалився на купецького сина й почав його душити. Той пробудився, збив мерця під себе й прийнявся, у свою чергу, бити й мучити всіляко. Мрець терпів-терпів і став пощади просити.
«Я тебе, мабуть, відпущу (говорить купецький син), якщо ти через годину віднесеш і доправиш мені дочка такого-те пануючи, що живе отсюдова за тридев'ять земель». - «Доправлю, тільки відпусти!» Купецький син відпустив мерця, і через годину часу біля його візка з'явилася спляча царівна — на тому ж самому ліжку, на яке звичайно вона почивала у царських палатах. Купецький син не будив царівни доти, поки вона сама не прокинулася; а повернувши додому, вступив з нею у законний шлюб.
Багато купецький син по різних землях мандрував, а страху ніде не випробував; приїхав додому, і ось що трапилося з ним у якийсь час. Мав він сабоне полювання рибу ловити; цілі дні і ночі на ріці проводив. Матерів його боляче не подобалося, що він надовго з будинку відлучався; ось вона й попросила рибалок як-небудь злякати його. Рибалки наловили йоржів і, як скоро помітили, що купецький син, плаваючи у човні, заснув, — підплили до нього потихеньку й поклали йому за пазуху кілька йоржів. Йоржі затрепеталися, купецький син підхопився, злякався й упав у воду, абияк виплив і отут-те вперше довідався, що таке страх!