Жила-Була на Русі ворона, з няньками, з мамками, з малими дитинками, із близькими сусідками. Прилетіли гусаки-лебеді, нанесли яєчок; а ворона стала їх забижать, стала у них яєчка тягати.
Трапилося летіти повз сичеві; бачить він, що ворона більших птахів забижает, і полетів до сизого орла. Прилетів і просить: «Панотець сизий орел! Дай нам праведний суд на шельму воронові». Сизий орел послав за вороною легені посла горобця. Горобець негайно полетів, захопив ворону; вона було впиратися, горобець давай її стусанами й привів-таки до сизого орла.
Орел став судити. «Ах ти шельма ворона, шаловая голова, непотрібний ніс, г... хвіст! Про тебе говорять, що ти на чуже добро рота роззявляєш, у більших птахів яєчка тягаєш». - «Наклеп, панотець сизий орел, наклеп!» — «Про тебе ж кажуть: вийде мужик сіяти, а ти вискочиш із усім своїм содомом і ну розгрібати». - «Наклеп, панотець сизий орел, наклеп!» — « Та ще кажуть: стануть баби жати, нажнуть і покладут снопи на поле, а ти вискочиш із усім содомом і знов-таки ну розгрібати так ворушити». - «Наклеп, панотець сизий орел, наклеп!»
Засудили ворону у острог посадити.