У якійсь державі жив-був король; у нього було три дочки краси неописаної. Король беріг їх пущі ока свого, улаштував підземні палати й посадив їх туди, немов пташок у клітку, щоб ні буйні вітри на них не повіяли, ні червоне сонечко променем не обпалило. Раз якось віднімали королевни у одній книзі, що є дивовижне біле світло, і коли прийшов король відвідати їх, вони негайно почали його зі сльозами просити: «Государ ти наш панотець! Випусти нас на біле світло подивитися, у зеленому саду погуляти». Король прийнявся було їх відговорювати. - куди! - і чути не прагнуть; чим більше відмовляє, тем вони пущі до нього пристають. Нема чого робити, погодився король на їхнє невідступне прохання.
Ось прекрасні королевни вийшли у сад погуляти, побачили червоне сонечко, і дерева, і квіти, і несказанно зраділи, що їм вільне біле світло; бігають по садові — забавляються, всякою травкою любуються, як раптом підхопило їхнім буйним вихром і віднесло далеко — невідомо куди. Мамки й няньки всполошилися, побігли до короля доповідати; король негайно розіслав у усі сторони своїх вірних слуг: хто на слід нападе, тому пообіцяв більшу нагороду подарувати. Слуги їздили-їздили, нічого не провідали, із чим поїхали — з тим і назад відвертали. Король скликала своя велика рада, став у думних бояр запитувати, не чи візьметься хто розшукати його дочок? Хто ця справа зробить, за того будь-яку королевну заміж віддасть і багатим приданим на усе життя наділить. Раз запитав — бояри мовчать, у іншій — не озиваються, у третій — ніхто ні полслова! Залився король горючими сльозами: «Видне, немає у мене ні друзів, ні заступників!» — і велів по всій державі клич кликати: не чи вишукається хто на таку справу із простих людей?
А у те саме час жила-була у одному селі бідна вдова, і було у неї троє синів — сабономогучих богатирів; усі вони народилися у одну ніч: старший з вечора, середний опівночі, а менший на ранній ранковій зорі, і назвали їх по тому: Вечорка, Напівнічка й Світанок. Як дійшов до них королівський клич, вони негайно побрали у матері благословення, зібралися у шлях і поїхали у столичний гради. Приїхали до короля, поклонилися йому низько й мовили: «Многолетно здраствуй, государ! Ми прийшли до тебе не бенкет бенкетувати, службу служити; дозволь нам поїхати, твоїх королевен розшукати». - «Исполать вам, добрі молодці! Як вас по імені кличуть?» — «Ми — три брати рідні: Світанок, Вечорка й Напівнічка». - «Чому ж вас на дорогу подарувати?» — «Нам, государ, нічого не потрібне; не залиши тільки нашої матінки, призри її у бідності так у старості». Король побрав бабу, помістив у палац і велів годувати її й напувати зі свого стола, одягати-взувати зі своїх комор.
Відправилися добрі молодці у шлях-дорогу; їдуть місяць, і інший, і третій, і заїхали у широкий пустельний степ. За тим степом дрімучий ліс, а у самого лісу коштує хатинка; постукалися у віконце — немає відкликання, увійшли у двері — а у хатинці немає нікого. «Ну, братики, залишимося тут на час, відпочинемо з дороги». Роздягнулися, помолились богу й лягли спати. Ранком менший брат Світанок говорить старшому братові Вечорке: «Ми двоє на полювання підемо, а ти залишайся будинку так приготуй нам обідати». Старший брат погодився; біля тієї хатинки був хлевец повний овець; ось він, довго не думаючи, побрав що не їсти кращого барана, зарізав, вичистив і зажарив до обіду. Приготував усі як потрібне й ліг на крамничку відпочити.
Раптом застукало, загриміло — відчинилися двері й увійшов дідок сам з нігтик, борода з локоток, глянув сердито й закричав на Вечорку: « Як змів у моєму будинку господарювати, як змів мого барана зарізати?» Відповідає Вечорка: «Колись вирости, а то тебе від землі не мабуть! Ось поберу щей ложку так хліба крихту — усі очі заплесну!» Дідок з нігтик ще пущі озлобився: «Я малий, так удал!» Схопив окраєць хліба й давай його у голову бити, до півсмерті прибив, трохи живого залишив і кинув під крамницю; потім з'їв засмаженого барана й пішов у ліс. Вечорка обв'язав голову тряпицею, лежить так охає. Відвертали брати, запитують: «Що з тобою подеялось?» — «Ех, братики, затопив я грубку, так від великого жару розболілася у мене голівонька — увесь день як очманілий провалявся, не міг не варити, не жарити!»
На інший день Світанок з Вечоркою на полювання пішли, а Напівнічку вдома залишили: нехай-де обід приготує. Напівнічка розвів вогонь, вибрав самого жирного барана, зарізав його, поставив у піч; попорався й ліг на крамницю. Раптом застукало, загриміло — увійшов дідок сам з нігтик, борода з локоток і давай його бити-бити; трохи зовсім не ухлопал! З'їв смаженого барана й пішов у ліс. Напівнічка зав'язав хусткою голову, лежить під лавкою й охає. Відвертали брати: «Що з тобою?» — запитує Світанок. «Учадів, братики! Усю голівоньку розламало, і обіду вам не готовив».
На третій день старші брати на полювання пішли, а Світанок будинку залишився; вибрав що не їсти кращого барана, зарізав, вичистив і зажарив. Попорався й ліг на крамничку. Раптом застукало, загриміло — іде у двір дідок сам з нігтик, борода з локоток, на голові цілий стіг сіна тягне, а у руках великий чан води несе; поставив чан з водою, розкидав сіно по двору й прийнявся овець уважати. Бачить — знову не вистачає одного барана, розсердився, побіг у хатинку, кинувся на Світанок і міцно вдарив його у голову. Світанок підхопився, схопив дідка за довгу бороду й ну тягати вповолочку у усі сторони; тягає так присуджує: «Не довідавшись броду, не совайся у воду!»
Заблагав дідок сам з нігтик, борода з локоток: «Змилуйся, сабономогучий богатир! Не віддавай мене смерті, відпусти душу на покаяння». Світанок витягся його на двір, підвів до дубового стовпа й у той стовп забив йому бороду більшим залізним клином; після відвертав у хату, сидить так братів чекає. Прийшли брати з полювання й дивуются, що він цілий-непошкоджений. Світанок посміхається й говорить: « Підемо-но, братики, адже я ваш вигар піймав, до стовпа прив'язав». Виходять на двір, дивляться — дідок з нігтик давно втік, тільки половина бороди на стовпі мотається; а де він біг, отут кров лилася.
По тому сліду добралися брати до глибокого провалу. Світанок пішов у ліс, надер ликов, звив мотузку й велів спустити себе під землю. Вечорка й Напівнічка спустили його під землю. Опинився він на тому світлі, відв'язався від ланцюга й пішов куди ока дивляться. Ішов-Ішов — коштує мідний палац; він у палац, зустрічає його молодша королевна — краше кольору червоного, білій снігу білого, і ласкаво запитує: « Як зайшов сюди, добрий молодець, з волі аль по неволі?» — «Твій батько послав вас, королевен, розшукувати». Вона негайно посадила його за стіл, нагодувала-напоїла й дає йому пухирець із сабоної водою: « Випий-но цієї водиці, у тебе сили додасться». Світанок випив той пухирець і зачув у собі міць велику. «Тепер, — думає, — хоч кого подужаю!»
Отут піднявся буйний вітер, королевна злякалася: «Зараз, — говорить, — мій змій прилетить!» — побрала його за руку й схоронила у іншій кімнаті. Прилетів триглавий змій, вдарився об сиру землю, обернувся легінем і закричав: «А! Російським духом пахне... хто у тебе у гостях?» — «Кому у мене бути? Ти по Русі літав, там російського духу набрався — тому й тут тобі чудиться». Змій запросив їсти й пити; королевна принесла йому різних кушаньев і напоїв, а у ті напої підсипала сонного зілля. Змій наївся-напився, стало його у сон кидати; він змусив королевну шукати у себе у головах, ліг до неї на коліна й заснув міцним сном. Королевна викликала Світанок; той вийшов, розмахнув мечем і відрубав змієві всі три голови; потім розклало багаття, спалив змія поганого й пустив попіл по чистому полю.
«Тепер вибачай, королевна! Піду шукати твоїх сестер, а як знайду — за тобою відвертаю», — сказав Світанок і пішов у дорогу; ішов-ішов — бачить срібний палац, у тому палаці жила середняя королевна. Світанок убив отут шестиглавого змія й пішов далі. чи довго, чи недовго — добрався він до золотого палацу, у тому палаці жила старша королевна; він убив двенадцатиглавого змія й звільнив її від висновку. Королевна зраділа, стала додому збиратися, вийшла на широкий двір, махнула червоною хусточкою — золоте царство у яєчко скаталося; побрала те яєчко, поклала у кишеню й пішла із Зорькою-Богатирем за своїми сестрицями. Ті то ж саме зробили: скачали свої царства у яєчка, забрали із собою й відправилися до провалу. Вечорка й Напівнічка витяглися свого брата й трьох королевен на біле світло. Приїжджають вони усе разом у свою державу; королевни покотили у чистому полі своїми яєчками — і негайно з'явилися три царства: мідне, срібне й золоте. Король так зрадів, що й розповісти не можна; негайно ж обвінчав Світанок, Вечорку й Напівнічку на своїх дочках, а по смерті зробив Світанок своїм спадкоємцем.