Сьогодні вночі мені приснилося, що я потрапив у глибоку ущелину. Оглянувся я по сторонах і побачив печеру. Увійшов у печеру, а там темно. Повернув я назад, щоб вийти, але скелі зімкнулися переді мною. Я злякався, розв'язав, що тепер ніколи не побачу білого світла, і у розпачі став метатися у темряві зі сторони убік. Але всюди натикався на стіни. Та раптом, коли я у черговий раз намагався знайти вихід, я потрапив у якийсь отвір і ввійшов туди. Довго я крокував у темряві й незабаром зрозумів, що йду по вузькому проходу, тому що увесь час натикався на стіни. Та знову мені стало страшно, я подумав, що не мабуть мені більше білого світла. Ішов я, ішов і раптом опинився у великому приміщенні, освітленому безліччю світабоників. Там сидів старець у білому одязі із ціпком у руках. Він устав переді мною. Я привітався з ним:
- Салам-Алейкум, батько.
- Алейкум-Салам, — відповів він,
- Батько, заради бога, скажи мені, куди це я потрапив?
- Синок, а ти сам не догадуєшся, куди потрапив?
- Ні, дорогою, я не знаю,
- Синок, бачиш, скільки тут світабоників? Одні потухли, інші горять. Хазяї погаслих світабоників уже вмерли, а хазяї палаючих здраствують.
Я запитав його:
- Батько, можна мені задати ще питання?
- Яке питання, син мій?
- Чому у одних світабониках вогонь горить яскраво, у інших — ледве тепліє, а із третіх блискавки вилітають?
- Мені не можна говорити про цей, але, так вибачить мене Бог, тобі я скажу. Яскраво горять світабоники, хазяї яких будуть жити довго. Світабоники зі слабким вогнем попереджають, що їх хазяям залишилося жити недовго. А хазяї світабоників, з яких блискавки вилітають, — люди хворі, хоча вік їх різний: вони можуть бути й молодими й старими. Коли їх світабоники згаснуть, вони вмруть.
- Батько, прошу тебе, покажи мені мій світабоник, так хочеться подивитися, яке у мене життя — довга або коротка?
- Я не маю права, синок, показувати його тобі. Але раз вуж ти так просиш, я покаджу.
Він пішов спереду, я за ним. Незабаром я побачив чотирикутний камінь висотою у метр, на ньому більшу книгу. Старець звернувся до мене:
- Як тебе кличуть? Я назвав своє ім'я.
- Ім'я твого батька? Я назвав.
- Ім'я твоєї матері? Ім'я матері я теж назвав.
Перегорнув він сторінки тієї книги, поклав руку на одну з них і сказав:
- Підемо, я покаджу тобі твої світабоник.
Коли він показав мені мій світабоник і я побачив, що він горить дуже яскраво, я так зрадів, що один тільки Бог знає як.
Я звернувся до старця:
- Батько, можна задати тобі ще питання?
- Задавай.
- Ось уже сім років, як я одружений і люблю свою дружину. чи Не можна подивитися на її світабоник?
- Ну що ж, раз ти так прагнеш, підемо.
Знову ми підійшли до каменю, старець перегорнув книгу, запитав ім'я дружини, ім'я її батька, матері. Потім він погортав знову книгу й промовив:
- Пішли, я покаджу тобі її світабоник. Коли він мені показав світабоник моєї дружини, я побачив, що блискавки вилітають із нього. Я звернувся до старця:
- Батько, а чи не можна зі світабоників, які яскраво горять, побрати хоча б дві-три краплі масла й відлити у світабоник моєї дружини, щоб нам разом прожити своє життя й разом умерти?
- Ось цього-те й не можна зробити, — відповів старець і зник, пропав. А я розв'язав, що нічого поганого не зроблю, якщо переллю небагато масла зі свого світабоника у світабоник своєї дружини, нехай вона довго буде жити. Але тільки я побрав один світабоник і праг відлити з нього масла, як звідти висунулася голова змії й прошептала:
- Слухай, я ще була у утробі своєї матері, а долею вже було визначено, скільки всім жити. Хто ти такий, що смієш укорочувати й подовжувати життя?
Я злякався, здригнувся й прокинувся.