Якось одна людина навантажила на коня стекло й повіз у місто віддавати. А по іншій стороні дороги йшов у місто бідняк найматися у працівники. Раптом кінь вирвався з рук хазяїна.
- Заради бога, допоможи піймати коня! - крикнув хазяїн біднякові.
Підбіг бідняк до коня, але не зміг його зупинити, тоді він кинув у коня свій ціпок і ненавмисно вибив йому око. Хазяїн із труднощами піймав коня, підійшов до бідняка, схопив його за грудки й давай трясти:
- Ти що це? Я тебе просив зупинити коня, а ти що зробив — вибив коневі очей? Бідняк йому відповідає:
- Дорогою, я не міг його зупинити, тому й кинув ціпок. Хіба я винуватий, що вона у око йому потрапила?
- Ти винуватий у тому, що покалічив мого коня, — кричить хазяїн.
- Підемо до халіфа, нехай він нас розсудить. Ах, чому усе це скінчиться? Приведе він мене до халіфа, а той, чого доброго, велить стратити мене, — злякався бідняк. - Ішли вони, ішли, прийшли у одне село, зупинилися. Бачать — жінка загострила докрасна сіл і пече хліб. Хазяїн коня витягся з мішка трохи рибок, дав біднякові й говорить:
- Розклади рибу по краях села, вона присмажиться, і ми поїмо, адже до міста ще далеко.
Розклав бідняк рибу по краях села й став чекати, поки вона присмажиться. А жінка, що пекла хліб, була вагітна. Захотілося їй рибки, а просити соромиться. Бідняк же дивиться на спечений хліб і слину ковтає, думає, може, вона почастує.
Риба присмажилася, побрав її бідняк і пішов. А жінка відразу розв'язалася мертвою дитиною.
Повернувся чоловік з пасовища, бачить — дружина народила мертвого хлопчика, запитав:
- Дружина, що з тобою трапилося? Розповіла йому дружина всі, як було.
- Геть ті двоє, що сидять, винуваті. Присмажили на моєму селі рибу, мені захотілося її спробувати, а попросити я не насмілилася, ось і народила передчасно.
- Вай, так буде проклята могила їх батьків, вони від мене не підуть!
Підійшов чоловік до подорожанам, ударив бідняка по голові й закричав:
- Ти чому не дав спробувати риби моїй дружині? Що, від цього мир би зруйнувався?
- Дорогою, — відповідає той, — риба належала не мені, а ось цій людині. Якби твоя дружина дала мені хліба, я дав би їй риби.
- Підемо до халіфа, він нас розсудить, — сказав чоловік жінки.
Прийшли вони у місто. Бачать — під мінаретом сидить старий-мулла й молиться.
Бідняк подумав: Поведуть мене до халіфа й зрадять болісної страти, так краще вуж я піднімуся на мінарет і кинуся звідти вниз, хоч умру не мучачись.
Вирвався він з рук супутників, вибіг по сходах на мінарет, закрив очі й стрибнув униз, так упав прямо на старого, що молиться, з того й дух геть. Побачив син мулли мертвого батька, схопив бідняка й давай його бити, присуджуючи:
- Негідник, за що ти вбив мого батька? Що він тобі поганого зробив?
- Дорогою, я кинувся з мінарету вниз, щоб самому вбитися, а впав на твого батька випадково, — виправдовувався бідняк, Але кривдники не стали його слухати, зв'язали йому руки ременем і повели на суд до халіфа. Побачив Балул, що ведуть бідняка до брата на суд, раніше їх прибіг у палац до халіфа й сказав:
- Брат, ти повинен поступитися мені своп трон на якийсь час. Зараз я підкину цей ціпок до стелі, а як тільки він упаде, я відразу піду із твого трону.
- Добре, брат, так і бути, можеш трішки посидіти на троні.
Підкинув Балул свій ціпок, а він так і прилип і стелі. Усе чекають, поки посохнув упаде, а Балул сидить собі на троні й чекає скаржників.
Увійшли вони усе із шумом і лементом.
А Балул говорить:
- Дайте дорогу цим людям, нехай підійдуть до мене, я їх вислухаю.
Поклонилися скаржники халіфові, хазяїн коня виступив уперед:
- Будь у здоров'ї, халіф, ця людина вибила око моєму коневі.
Балул звернувся до бідняка:
- Куро, навіщо ти вибив око його коневі?
- Будь у здоров'ї, халіф. Я йшов своєю дорогою у місто на заробітки. Раптом чую, хтось кричить: Заради бога, зупини мого коня! Я ніяк не міг його зупинити, тоді я кинув у коня ціпок, а вона випадково потрапила йому у око й вибила його.
- Ось мій розв'язок, — почав Балул, коня відвести на бойню, убити, сіяти з нього шкіру й розділити її на дві половини. Нехай бідняк продасть половину шкіри, а тим, що за неї виручить, розплатиться за іншу половину.
- Халіф, так не зруйнується твій будинок, — закричав хазяїн, — кінь мій хоч і з одним оком, але ще придасться для роботи, а за шкіру я одержу не більше десяти мідних монет. На що мені вони?
- Так ти не згодний з моїм розв'язком? Тоді плати за наклеп один золотий, а то велю знести тобі голову. Злякався хазяїн коня, віддав золотий і відразу пішов. Підкликав до себе Балул чоловіка вагітної жінки. Той показав на бідняка й говорить:
- Через цієї людини дружина моя розв'язалася мертвою дитиною. - Та розповів усі, як було.
- Вірно говорить ця людина? - звернувся Балул до бідняка.
- Будь у здоров'ї, халіф! Риба була не моя, а хазяїна коня. Жінка не дала мені хліба, я не дав їй риби. У чому отут моя провина?
- Розв'язок моє таке, — сказав Балул. - Ти йди працюй, а бідняк буде спати із твоєю дружиною доти, поки вона не завагітніє. Коли народиться дитина, бідняк повернеться до своєї сім'ї, а ти до своєї.
- Про халіф, що ти говориш? Так не зруйнує бог мій будинок, хіба я допущу, щоб чужа людина спала з моєю дружиною?
- Не згодний, давай золоту монету, не те голову геть.
Віддав чоловік золотий і скоріше пішов, а Балул поклав цей золотий поруч із першою монетою. Дійшла черга й до сина мулли.
- Ця людина стрибнула з мінарету на мого батька й убив його, — розгнівано викрикнув він.
- Куро, ти вбив його батька? - запитав Балул. - Про мудрий халіф, мене вели на суд, я й подумав: не уникнути мені страти, так не чи краще піднятися на мінарет, дригнуть із нього й розбитися на смерть. Закрив я ока й стрибнув.
- Розв'язок моє таке, — сказав Балул. - Нехай бідняк сяде на місце твого батька, а ти піднімися на мінарет і стрибни на нього зверху. Так ти помстишся за смерть свого батька.
- Халіф, а якщо я не потраплю на нього, адже сам розіб'юся.
- Так ти не згодний з моїм розв'язком? - розсердився Балул. - Тоді поклади золотий і вбирайся.
Побрав Балул золоті монети, віддав усе біднякові й сказав:
- Куро, ніколи не зв'язуйся з нечесними людьми. Подякував бідняк Балула й пішов своєю дорогою. Тільки Балул устав із трону, ціпок упав на підлогу. Віддав Балул посохнув братові й сказав:
- Тепер сідай на свій трон.
- Балул, — звернувся до нього халіф, — як тобі вдалося їх розсудити?
- Я судив по совісті, — відповів Балул.