Гасане Басраи прогулювався по рідному місту. Вінець мудрості витав над його головою. Розумів він мова всіх звірів, птахів, трав. Під час прогулянки Гасане Басраи побачив невістку еміра арабів, яка верталася з обоє, яка утомилася й опустилася на землю й заснула. Гасане Басраи йшов повз, схилився він над нею й поцілував її у щоку. Він зняв з її ноги браслет і поклав собі у кишеню. Потім ще раз поцілував і пішов. Через якийсь час жінка прокинулася й пішла додому. Чоловік помітив, що дружину хтось поцілував. Розсердився він:
- Хто цілував тебе, безстидниця? - побрав ланцюг і прив'язав її поруч із собаками. З того дня стала бідна жінка є хліб разом із собакою.
А Гасане Басраи був уже далеко, він і думати забув про цей випадок. Одного разу він раптом помітив, що над його головою немає більше вінця мудрості, не розуміє він ні звірів, ні птахів, став звичайною людиною. Довго він шукав свій вінець, нарешті звернувся за порадою до мудрого старця. Той відповів йому:
- Ніхто не допоможе твоєму лиху, крім Лантусі шае Карамана. Тільки він поправить твою справу, а сам ти нічого не зможеш зробити.
- Так буде всевишній милостивий до тебе! Лантусі шае Караман робить стільки зла, чому ж зможе допомогти мені?
Але мудрець ще раз сказав, що потрібний тільки Лантусі шае Караман. Пішов Гасане Басраи шукати Лантусі шае Карамана. Коли вони зустрілися, Лантусі шае Караман мовчачи ляснув рукою по своїй кишені, але Гасане Басраи не зрозумів його. Та вони розійшлися у різні сторони. А вінця мудрості так і немає. Люди ж у відповідь на розпити Гасане Басраи говорять: Тобі допоможе тільки Лантусі шае Караман, а якщо й він не зможемо, то вже ніхто не допоможе.
Та знову Гасане Басраи відправився на пошуки Лантусі шае Карамана. По дорозі він переклав браслет у нагрудну кишеню. При зустрічі Лантусі шае Караман приклав свою руку я груди, і знову Басраи не зрозумів його. Розійшлися вони у різні сторони.
Знову Гасане Басраи пішов бродити по світлі, але ніхто не міг допомогти його горю. Та знову довелося прийти йому до Лантусі шае Караману.
- Допоможи мені, — заблагав Басраи.
- Ти зробив щось погане, — відповідав Караман, — довідайся історію про муллу на скелі, тоді я тобі допоможу, не довідаєшся, нічого не скажу.
- А як мені довідатися історію про муллу на скелі? Нічого не сказав більше Караман, і Басраи пішов до скелі. Підійшов до неї, бачить — мулла робить щось незрозуміле. У руках у нього пригорща голок, устромляє він ці голки у свою мову й присуджує:
- Мова мій — ворог мій, мова мій — ворог мій. Кров тече, дивитися страшно. До вечора він колов таячи свою мову. Увечері Гасане Басраи підійшов до скелі й запитав?
- Яке горе звалилося на твою голову?
- А ти хто такий, вуж не Гасане чи Басраи?
- Їй-богу, я Гасане Басраи.
- Довідайся спочатку історію про бакалійника під скелею, тоді я тобі розповім і свою історію.
Залишив його Басраи й спустився під скелю. Там він побачив голосно плачучого бакалійника.
- Добрий день! - привітався Басраи, — Ласкаво просимо!
- Куро, чому ти плачеш, що трапилося?
- Що трапилося, запитуєш? А хто ти такий, щоб я тобі про своє горе розповідав?
- Як хто? Я — людей.
- Якби ти був Гасане Басраи, я б розповів тобі свою історію й ти залікував би мої рани.
- Я Гасане Басраи.
- Довідайся спочатку, чому брат падишаха не може потрапити у місто, тоді я розповім тобі про себе.
Пустився Басраи у шлях. Ішов він, ішов, бачить — сидить у міської стіни людей і гірко плаче.
- Добра людина, що з тобою? Хто ти, тому плачеш?
- Уж ти не Гасане чи Басраи?
- Так, я Гасане Басраи.
- Якщо ти довідаєшся історію одного багатія, тоді зможеш допомогти мені.
- А що з ним трапилося?
- Іди до цій людині у гості, він багатій, живе у селі, подібному селі Алагяз. Нехай він рассажет про себе.
Знову пустився Басраи у шлях. Прийшов він до тій людині, про яку розповів брат падишаха, постукався. Двері відкрили, запросили ввійти, посадили. Колом розстелені перини, ковдри, і на них сидить собака. Принесли їй шість більших коржів, гашу вівці. Хазяїн запросив гостя до стола:
- Добрий юнак, пригощайся, будь ласка.
- Дякую. Я не потім прийшов, — відповів Гасане Басраи, — я праг би почути твоє оповідання. Розкажи мені про свого пса.
- А хто ти такий?
- Я Гасане Басраи.
- Якщо ти Гасане Басраи, я розповім тобі цю історію. Було у мене сорок коней. Та щодня один з моїх коней подихав. Яких тільки конюхів у мене не було! Нарешті я найняв у конюхи одного працьовитого й чесного юнака. Уже на другий день роботи він прийшов до мене й сказав:
- Ага, Сьогодні вночі ти сам побудь конюхом, тоді побачиш, від чого твої коні гинуть.
Подумав я, подумав і погодився.
Помінявся я з ним одягом і пішов у стайню. Настав вечір. Я задав коням корму, погладив їх. Через якийсь час мене покликала моя дружина. Вона не довідалася мене у одязі слуги й веліла осідлати двох коней. Потім наказала сісти на коня й іти за нею. Я так і зробив. Та моя ханум так погнала коня, що й вітру не наздогнати нас. А мій пес теж біг за нами. Тільки я не знав про це. Доскакали ми до замка, а назустріч нам велетень.
- Чому ти затрималася? - запитав він ханум.
- Сьогодні, — говорить вона, — слуга пізно осідлав коней. Отут я не витримав і кинувся на них. Але дружина схопила мене за руку й звалила на землю. Отут підскочив до мене мій пес. Він допоміг мені. Убив я велетня, а дружину прив'язав до хвоста коня й погнав його. Потім разом з моїм вірним псом повернулися ми додому. З тих пір я щодня скарбу перед ним гашу вівці й хліб. Адже він урятував мені життя. Слузі я подарував коня, і він пішов. Це і є моя історія.
Пустився Гасане Басраи у дорогу назад. Прийшов він до міської стіни й розповів історію багатія і його вірного пса плачучій людині.
- Тепер ти розкажи мені про себе, — попросив Гасане Басраи.
- Одного разу сусіди пішли війною на мого брата, падишаха. Ідучи на війну, він залишив мене падишахом, але я був дуже поганим правителем. Сім сімей орали одним плугом, ось до якої бідності довів я країну. Важко жилося народу. Коли мій брат повернувся з війни, люди розповіли йому, як їм погано жилося у моє правління. Брат мій схопив мене за руку й викинув з міста. З тих пір між нами з'явилася стіна.
Ось бачиш, місто близько, але тільки я підходжу уводити, увести до ладу ньому, переді мною виникає стіна, і я не можу ввійти у місто.
Гасане Басраи попросив нещасного дати йому руку. Той простягнув руку, Гасане Басраи побрав її й вимовив:
- З волі Шихади вертайся у місто свого брата!
Стіна зникла, людина ввійшла у місто.
Гасане Басраи повернувся до мулли на скелі й розповів йому про людину у міської стіни. Потім він звернувся до мулли:
- Тепер ти розкажи, що трапилося з тобою, навіщо ти проколюєш свою мову голками.
- Усі нещастя мої через мою мову. Був у мене орел, щодня ми бачилися, літав він над моєю головою, я радів, дивлячись на нього, грався з ним і день у день молодів. Щодня дружина сварила мене й усе випитувала, тому я молодію. Одного разу я не витримав і відкрив їй свою таємницю. А вона побрала й відрубала голову орлові. Та відразу я опинився па цій скелі. Тепер я нічого не бачу, а провиною всьому моя мова. Ось чому я караю свою мову.
- Дай мені руку, — сказав Гасане Басраи. Той простягнув йому руку.
- З волі Шихади так буде твій орел на колишньому місці, — вимовив Басраи й вийшов.
Прийшов він до бакалійника під скелею, і той повідав йому свою історію:
- Була у мене голубка, моя відрада. Ми розважалися, веселилися разом. Якось вона попередила мене, щоб я ніколи не говорив поганого про божу милість. Я пообіцяв. Одного разу сестра дружини вийшла на поріг і викликнула:
- ПРО, слава всевишньому, який чудесний день, прямо раєм пахне.
Вийшла й моя голубка, сказала:
- ПРО, дійсно, начебто троянди й лілії розцвіли, ну-но, вийди й ти глянь.
А я вийшов, дивлюся — заметіль, пурга.
- Ви говорите, день гарний, троянди, лілії розцвіли, — тільки я це вимовив, відразу виявився на скелі.
- Дай мені свою руку, — сказав Гасане Басраи, і бакалійник знову зустрівся зі своєю голубкою.
Гасане Басраи направився до Лантусі шае Караману, а тому вже відомі всі його справи.
- Тепер іди у ел еміра арабів і зніми проклін з тієї жінки, яку ти поцілував, визволи її із собачої будки, тоді я поверну тобі твою колишню частку.
Прийшов Гасане Басраи до еміра арабів, запросили його сісти. Син еміра арабів велів накрити стіл. Гасане Басраи запитав:
- Чому ця жінка на ланцюзі разом із собаками?
- Вона змінила мені, тому й прив'язана, — відповів чоловік нещасної.
- Я Гасане Басраи, ти знаєш мене? - вступив у розмову Гасан.
- Так!
- Клянуся богом, ця жінка ні у чому не винна, вона мені як мати. Вона спала, коли я підійшов і поцілував її у щоку, ось браслет з її ноги, звільни її.
Жінку звільнили, а Гасане Басраи прийшов до Лантусі шае Караману, і той надяг на його голову вінець мудрості, навчив двадцяти чотирьом мовам трав, дав прочитати книгу мудрості. Вони досягли свого щастя. А ми завершимо тут своє оповідання. Ось тобі й Гасане Басраи.