Жив колись падишах. Прийшла якось до його дружини циганка із прив'язаним за спиною новонародженим сином. Дружина паді-шаха теж недавно народила хлопчика, чорного, як арап. Побачила вона сина циганки, гарного, белоликого маляти, і подумала: Син падишаха чорний, некрасивий, як арап, а у цієї бродячої циганки син красавчик, прямо як ангел. Він гідний бути сином падишаха.
Сказала вона циганці:
- Давай обміняємося синами. Я тебе добре нагороджу.
- Слово твоє закон, — говорить циганка, — раз ти так бажаєш, я згодна.
Віддала циганка свого сина дружині падишаха, а її сина побрала собі й зникла.
Пройшли роки. Син падишаха виріс, змужнів. Одного разу падишах із сім'єю вийшли прогулятися. Зайшли вони у ліс. Син падишаха підійшов до великого, гіллястому дереву й сказав:
- Ох і багато ж сит вийде із цього дерева.
Слова сина вразили падишаха, він подумав: Я — падишах, а це мій син. Звідки йому знати, з якого дерева роблять сита й скільки. Бог свідок, це не мій син.
Увечері, коли вони повернулися у палац, падишах пристав до дружини:
- Краще відразу скажи правду, а то вб'ю. Де ти знайшла цього хлопчика? Це не мій син. Я падишах, і син мій повинен бути схожим на мене.
У страху дружини залепетала:
- Падишах, вислухай мене, а потім суди, як велить совість. Народила я тобі хлопчика, чорного й некрасивого, як арап. Зайшла якось до мене циганка. У неї був такий же, як і наш син, дитина, гарний, як янголятко. У душі моєї заговорила заздрість, я змусила її обмінятися синами.
Переодягся падишах і пустився на пошуки сина. Ходить він з міста у місто, із села у село. Бачить — у одному селі цигани живуть. Зібралися юнаки, один з них командує всіма, готовить до військової служби, змушує ходити ладом.
Підійшов падишах і запитав:
- Чий ти син?
- Я син цигана, — відповів юнак.
- Синок, відведи мене до батьків. Падишах запитав у цигана:
- Циган, скажи, чий це син?
- Чий же, як не мої, — відповів той.
- Ну-но, поклич дружину, нехай вона правду скаже, чий це син.
Запитав циган дружину:
- Скажи, де ти цього хлопчика знайшла?
- Хлопчик — наш син, звідки ж мені його побрати? Довго вона не визнавалася, поки падишах сам не сказав, хто він такий. Тоді циганка покаялася:
- Що від бога таїти, що від тебе, падишах. Твоїй дружині сподобався мій син, ми й обмінялися дітьми.
Побрав падишах свого сина у палац, а сина цигана відіслав додому.