Розв'язали два товариші піти у місто на заробітки. У місті вони розійшлися. Один був ледар, він ні копійки не заробив, а іншої, трудівник, одержав багато грошей. Якось вони зустрілися на міському базарі. Трудівник сказав:
- Нам, мабуть, настав час вертатися додому.
Ледар погодився, і незабаром вони відправилися назад у своє село.
По дорозі ледар подумав: Він вертається із грішми. а я ні із чим, люди стануть говорити, що на заробітки, мол, пішли разом, ти повернувся ні із чим, а товариш із грішми. Убьюка я його й заберу гроші. А потім скажу, що не бачив його, адже ми у місті розсталися.
У джерела товариші зупинилися перекусити. Ледар замахнувся на супутника:.
- Я тебе вб'ю.
- Не вбивай, діти у мене маленькі, — заблагав той, — хто їх годувати буде? Бери всі гроші, бог з ними, тільки не вбивай мене.
- Скажи своє останнє бажання, — не піддався на угоди ледар.
- Немає у мене останнього бажання, пощади прошу. Раптом порив вітру приніс до їхніх ніг стеблинка ковили.
- Ніякої пощади, — сказав ледар, — ніяких свідків тут ні, і я вб'ю тебе.
- Нехай ця ковила буде свідком, — встигнув сказати нещасний.
Ледар убив бідолаху, тіло скинув у яму, засипав землею. Коли він повернувся додому, дружина друга й сусіди стали розпитувати його про товариша.
- Я розстався з ним у місті й більше його не бачив. На цьому розпити скінчилися. Пройшло півроку. Якось дружина ледаря пішла до ріки стирати, і чоловік з нею — купатися. Отут піднявся вітер і підхопив стеблинку ковили. Побачив його ледар, розсміявся. Дружина запитала:
- Чому ти смієшся?
- Так просто так, — відповів чоловік.
- Ні, Усе-таки причина - тобто? - не відстає дружина.
- Просто я згадав одну історію.
- Яку, розкажи, може, і я посміюся.
- Ні, цю історію я не можу тобі розповісти.
- Ти повинен її розповісти, інакше я тобі не дружина, ти мені не чоловік.
Бачить ледар — немає виходу, став розповідати:
- Пам'ятаєш, я із другом ходив на заробітки? Ті гроші, які я приніс, заробив він, а не я. Ми разом вийшли з міста, верталися додому. По дорозі я розв'язав убити його й забрати гроші. Коли ми підійшли до джерела, я дістав ніж і запитав, є чи у нього яке-небудь останнє прохання. Але він тільки молив про пощаду. Я оглянувся по сторонах, чи немає кого навколо, і отут вітер приніс до нас стеблинка ковили. Свідком моєї смерті стане ця ковила, — сказав він наостанку. Я вбив його. Адже у ковили немає ні око, ні мови. Чого мені було боятися? Та ось зараз, побачивши такий же стеблинку, я згадав той день, і мені стало смішно. Яким же свідком може бути ковила?
- Ти правабоно зробив, — відповіла ледареві дружина. Пройшло кілька днів після цієї розмови. Якось чоловік розсердився на дружину й побив її. Вибігла дружина з будинку й стала кликати сусідів на допомогу:
- Сюди, сюди, мій чоловік убив свого друга, забрал його гроші, а тепер прагне й мене вбити.
Зібралися сусіди й стали розпитувати її. Дружина всі їм і розповіла.
Слух про лиходійство ледаря дійшов до падишаха. Велів він привести його. Перед падишахом ледар у всьому покаявся.
Падишах велів йому повернути вдові вбитого гроші, зароблені ним чесною працею, а катові наказав відрубати голову ледареві.
Так стеблинка ковили стала свідком.