Було те у часи давні, коли мій дід і твій дід разом один сарай будували, так такий здоровущий, що по колоді його білка з кінця у кінець за цілий день ледь доскакати могла. Ось це був сарай так сарай!.. Не чув? Жив за давніх часів один цар. Та до того він любив казки, що дня не міг провести без них. А чи легко було розповідати тому паную казки, коли їх усі йому переказали, а він їх переслухав! Так мало того: ти йому не просто казку розкажи, а обов'язково нову, про яку він і слихом не чув. А розповіси стару, так неодмінно голову тобі відрубають. Таке було його розв'язок, такий був його наказ. На те він і цар. Ну, і летіли у його державі голови із плечей, тому що нікому було сказати казку, яку б цар не знав.
Ось і настав день, коли ніхто не погодився до царя піти, ніхто не вирішився заради царської примхи голову скласти. Забігали міністри, заметушилися слуги. А цар волає:
- Коли не представите казкаря - усім голови познімаю! Тепер зрозуміло, чому міністри забігали?
Те-Те!
Однак бігай не бігай - мисливців немає запросто так свою голову віддати. Не йде ніхто, і вся розповідь. А цар сичить!..
Раптом, представте, найшовся один молодець, розпачлива голова! Сам викликався.
- Давайте, - говорить, - я піду до царя! Побрав та й пішов. Цар посадив його й говорить:
- Кажи!
А молодець починає:
- Було те у часи давні, коли мій дід і твій дід разом один сарай будували, так такий здоровущий, що по колоді його білка з кінця у кінець за цілий день ледь доскакати могла. Ось це був сарай так сарай!.. Не чув?
- Не чув, - сказав цар.
- Ну, коли не чув, - сказав молодець, - так і спи, а я завтра прийду. Та пішов.
На інший день приходить. Цар йому сам стілець підставляє, говорить:
- Кажи казку! А той починає:
- Пам'ятаєш, який сарай мій дід і твій дід побудували? Отож, виростили вони у тому сараї бика, так такого, що ластівці, щоб з один його рога на іншій перепурхнути, цілий день летіти потрібно було! Про це чув?
- Ні, не чув!
- Ну, а коли й цю казку не чув, - говорить молодець змело, - тоді лягай спати, а я завтра прийду.
Пішов і знову голову цілої відніс.
Лежить цар, з боку на бік ворочається, думає:
"Ось адже розумник, уміє складати! Але і я не ликом шитий: розуму не вистачить -хитрістю здолаю. Причеплюся, і усе одне відрубають тобі голову!"Зранку скликав цар своїх міністрів і говорить їм:
- Приходите вечірком казки слухати. Та запам'ятаєте: що цей молодець не скаже, ви на те дружно говорите, що, мол, уже чули.
Прийшов молодець втретє. Цар йому стілець назустріч виносить. Молодець і говорить:
- Коли твій батько й мій батько по сусідству царювали, побрав твій батько у мого батька у борг золото: сорок бочок тем золотом наповнили, і кожна бочка доверху повна-повна. Ось скільки золота у них було... Чули?
А міністри царський наказ пам'ятали й закричали усе разом:
- Чули!
- Ну, раз чули, - сказав молодець, - те тоді прийшла пора - віддавай, цар, борги!
Що робити? Отут уже не до страти, не до голови, сором-те який - золото побрав і не віддає! Довелося цареві розщедритися! Стали золото збирати, усе зібрали, усю скарбницю Підчисту підмели, і набралася всього одна бочка.
Ну, так наш молодець не жадібний. Йому й однієї бочки досить було. Забрал він золото й поїхав. А цар з тих пір остерігався голови рубати! Та казки слухав, та ще спасибі говорив. Так-Те ось!