Одного разу два мужики із села Тугодумово, Ховатта да Матти, зібралися на риболовлю. Справа була влітку. День жаркий, сонячний. Сіли вони на пліт, добралися до середини озера й закинули вудки. Сидять, чекають, коли клюне. Пекуче. Захотіли вони пити. Ховатта говорить:
- Матти, я пити прагну! Відповідає Матти:
- Потерпи, води немає.
Сидять вудять. Уже й вудити стало невміч. А як ще хлюпне рибка по воді, так вони тільки пересохлі губи обли-зивают.
- Пити! - знову говорить Ховатта.
- Так де ж воду побереш? Немає її!
Уже так пити прагнуть, що й вудити не можуть, сил немає. Лягли на пліт. Матти ще говорить щось, а Ховатта й говорити не може, усе у роті пересохнуло, мова не ворочається.
- Тепер, - говорить Матти, - мені й риби не треба, толь до б ковток води знайти.
А Ховатта мукає щось у відповідь, не розібрати.
Піднявся невеликий вітерець, воду рябить, і пліт потихеньку до берега жене. Прибило пліт до берега, а вони усе лежать, устати не можуть. Каптани намокнули, але вони нічого не почувають. Іде по берегу мужик, підходить уводити, увести до ладу ним, дивується:
- Що за чудо, два здоровенні мужики лежать на плоті й не встають? Що ви отут лежите?
- Так пити, - говорить Матти, - прагнемо до смерті, не можемо з місць зрушитися!
А Ховатта лише головою киває.
- Так чого ж не п'єте?
- А де воду побрати?
- Так нахилите ви свої голови й пийте досита! Напилися вони, легко їм стало. Подякували прохожегои пішли по будинках.