Мандиано - так називалася ферма, що стояла недалеко від міста Сибура. Жив на ній один ледар селянин. Усі йому було лінь робити, але будинку у нього всього вистачало. Дах був завжди полагоджений, вівці вигнані, молоко у глиняних
Глечиках завжди стояло. Усе дивувалися: як же так може бути? Ще ранком трава на лузі за будинком коштує вище пояса, а до полудня весь луг скошений, але ніхто на ньому не працював. Там, дивишся, і сіно прибране, а хазяїн носа з будинку не показував.
Задумалася й дружина цього ледаря. Та ось якось раз у неділю,
Коли чоловік її з будинку йшов, побачила вона, що він ховає щось у жасминовий кущ у будинку.
Пішла дружина подивитися, знайшла у кущі коробочку. Відкрила.
Вилетіла з коробочки дюжина мух. У'ються навколо її особи, ока зліплять, у вуха дзижчать.
- Що ж робити? Що ж робити? Що ж робити? - запитують. Дружина здивувалася й говорить:
- Вертайтеся, звідки прийшли.
Та мухи відразу у коробочку повернулися. Дружина її закрила й поклала на місце.
А коли чоловік прийшов, вона йому усе виклала. Довелося йому зізнатися, що ці мухи у будинку всю роботу й роблять.
Та стали мухи тепер робити не тільки те, що чоловік говорив, але й що дружина наказувала. Будинок заберуть, посуд вимиють, білизну виперуть, траву скосять, на полювання сходять, а чоловік і дружина на ліжках лежать, на сонечку гріються. Нудьгувати навіть почали. А у мух немов біс вселився.
- Що ж робити? - дзижчать. - Що ж нам робити? Дала їм дружина решето й говорить:
- Наносите води у бочку з верші, що у вітряного млина, а з тієї бочки полийте луг за будинком.
Розв'язала дружина, що мухам цього не зробити: у бочку без дна решетом води не наносити, з бездонної бочки луг не полити, та й у верші, що у вітряного млина, води давно не було. Але й хвилини не пройшло, як мухи у'ються під її носом і дзижчать:
- Що ж робити? Що ж робити? Дружина не витерпіла. Розбудила вона свого чоловіка-ледаря й говорить:
- Вистачить. Треба нам з тобою від цих мух позбуватися.
- Треба, - відповідає чоловік. - Але кожній мусі заплатити покладається, і стільки, скільки вона заробила.
- На горищі, - говорить дружина, - дванадцять гусаків сидить. Давай їхнім мухам віддамо!
Та тільки вона так сказала, як гусаки загоготали й зникли у хмарах, а з ними й мухи із цієї нещасної коробочки. Більше вони у Мандиано не з'являлися, так воно й непогано: чоловік із дружиною самі працювати почали, і жити їм стало веселіше.