Заспорили одного разу між собою Щастя, Розум і Багатство.
- Я важливіше всіх, - похвалялося Багатство.
- Без щастя й багатство ні до чого, - заперечувало Щастя.
- Якщо розуму ні, не допоможе ні багатство, ні щастя, - сказав Ум. Довго сперечалися вони, а потім розв'язали перевірити: хто з них прав. Відправилися вони мандрувати по світлі й незабаром зустріли бідного джигіта, який сіяв на своєму маленькому полі кукурудзу. Зупинилися Розум, Щастя й Багатство.
- Нехай поле бідняка покриється золотом! - повеліло Багатство. Та відразу покрилося усе поле бідняка золотими самородками.
Але Розум, щоб довести свою могутність, побрав і покинув бідняка. Та втратився бідняк розуму свого. Побачив він золоті самородки й розв'язав, що це прості камені.
- Лихо у мене: на моє поле випав гради з каменів! - побіг з лементом він по аулу.
Першим джигіт зустрів багатія баючи. Щось стривожений мій сусід. Поїду-но я подивлюся, що там струсило? - подумав бай і скоріше поїхав у поле. Приїхав і побачив золоті злитки. Але не подав бай виду, покликав хазяїна поля й говорить:
- Так і бути, землі у мене багато, виручу я тебе. Ти побери найкраще моє поле, а я поберу твоє, з каменями.
Зрадів джигіт, що проміняв свій клаптик на гарне поле. Зібрав бай усе золото й відвіз на гарбах, а бідняк став орати нове поле. Тоді Щастя, щоб показати своя могутність, глянуло на бідняка й сказало:
- Будь щасливий!
Звідки не візьмися, під'їхав до джигіта загін воїнів.
- Ми давно шукаємо собі проводиря, - сказали воїни.- Просимо тебе, будь нашим проводирем.
Джигіт по дурості ( розум-те до нього не відвертав) не знав, що сказати, тільки головою кивнув. Тоді воїни дали йому срібну кольчугу, оперезали дорогоцінною зброєю, посадили на вороного скакуна й відвезли із собою. Таким виглядав джигіт легінем, що й довідатися не можна!
Зупинився загін на ніч у аулі того самого бая, що поміняв своє поле на клаптик землі бідняка. А у бая була дочка, красуня із красунь.
- Давайте женимо нашого начальника на дочці баючи! - вирішили воїни й послали до бая сватів.
Бай погодився, і джигіт зробився нареченим його дочки.
Скликали народ повеселитися на бенкеті, майбутнього зятя подивитися. А джигіт рота не розкриває так якось дивно по сторонах озирається.
Так він сидить день, інший, начебто води у рота набрав. Хто з байської рідні не підійде до нього, не заговорить, а він і слова у відповідь не мовить.
- Що це він усе мовчить? - дивує рідня.- Може, він і розмовляти не вміє?
На третій день уже й сам бай розсердився. Бачать Багатство й Щастя, що справи погана, стали Розум просити:
- Повернися до джигіта!
Послухався Розум, повернув біднякові розум. Саме у цей час прийшов бай і захотів поговорити.
- Скажи, джигіт, - попросив він, - тому ти усе мовчиш?
Та отут, напрочуд усім, джигіт заговорив:
- Коли я був ще дитиною, напали на наш аул вороги. Усі жителі піднялися у захист - і чоловіка, і жінки. Але відважніше всіх боровся юний джигіт - він один майже всіх ворогів здолав. А коли скінчилася битва, виявилося, що тем юним джигітом була дівчина, переодягнена у чоловіче плаття.
Ось я й мовчав, два дні, усе думав: чи можна вважати цю дівчину хоробрим
Нарівні із чоловіками?
Зрадів бай, Почув, що його майбутній зять так складно й мудро міркує.
Зіграли вони з радощів веселе весілля. Забрал джигіт молоду дружину й виїхав у свій аул.
А незабаром знову зустрілися Щастя, Розум і Багатство. Та розв'язали вони, що найголовніше для людини-розум! Якщо немає у людини розуму, ні багатство, ні щастя йому не допоможуть.