Багато звірів жило за давніх часів у Піренейських горах, і про кожний з них були складені казки. Про ведмедя Арца ти вже казку знаєш, а тепер послухай нову казку, про те, як жив у Басконии лис по імені Акериа. Хитрий це й розумний звір, ну так не будемо квапитися. Жив Акериа у горах, поживав, і ось прийшов такий день, що трапилося йому голодувати. Полювання, видне, невдалої вийшла.
Ось сидить Акериа у кущі тернику - там він звичайно у дороги ховався - і думає, що ж йому робити, як їжі дістати, голод утамувати. А отут пройшов повз нього пастух. Іде, макилой - ціпком вівчарської помахує, овець на луг жене.
- А обід-те мені сам у руки йде! - викликнув лис. - Тільки мені одному його не дістати. Треба вовка Отсоа знайти.
Знайшов і говорить:
- Слухай, Отсоа, не заважало б нам з тобою підкріпитися. Поруч молоко пропадає, а ми з тобою у тенечке лежимо.
- Ну й що, що я у тенечке лежу, - образився Отсоа. - Я лежу й думаю. Я завжди думаю, коли голодний. Та ти мене краще не вчи, як так що, а скажи швидше, де молоко коштує. Обідати пора.
- Ну ось що, Отсоа, - сказав лис Аке-Риа. - Іди зараз до лугу, де вівці пасуться. Тільки запам'ятай: вити треба тоді, коли людей уже овець видоїла, у горщики овече молоко налив і додому його нести збирається. Справ у нього там по горло, він обов'язково з лугу додому піде. Вівці траву почнуть щипати, пастух на дорогу ступить - ти отут вити й починай. Людей молоко на дорозі залишить, до овець побіжить, а нам з тобою цього тільки й треба. Горщик з молоком я потягну, ми з тобою зустрінемося й пообідаємо. Славно придумане?
- Славно! - погодився вовк і потрусив до лугу.
Та трапилося всі, як і говорив лисиць Аке-Риа. Людей уже на дорозі був, молоко додому збирався нести, як у повний голос завилотсоа. Собаки загавкали, вівці мекнули, пастух горщики з молоком на дорозі залишив, побіг до череди. Тоді Акериа підійшов спокійно до горщиків, побрав їх, скільки у лабети вмістилося, і поніс. Так тільки не до діла зустрічі з вовком Отсоа, а зовсім у іншу сторону. Крок зробить - і лизне вершки, що на молоці товстою шубою лежать, іншої зробить - знову лизне.
А коли з'їв усі, набив горщики брудом, зверху залишками молока замазав і пішов до місця, де його вовк Отсоа чекав. Підійшов, бачить: сидить Отсоа, обіду чекає.
- Ох, Отсоа! - запричитав лис Акериа. - Подивися, як у нас із тобою недоладно виходить! Зверху на молоці вершки - це саме смачне, і якщо хто перший їсти почне, то йому краща частина дістанеться...
- Не треба мені твоїх вершків, лис, - відповідає Отсоа. - Їж їх швидше, я голодний. Мені б молока, так побільше!
Тоді Акериа залишки молока зверху злизав, простягає вовкові горщик з
Брудом, це що ж таке? розсердився - А вовк.
- Не гнівайся, Отсоа, не гнівайся, голубчик, - йому Акериа відповідає й назад задкує. - Це нас із тобою пастух обдурив, з нього й запитуй! Сказав так, але чекати, що вовк йому відповість, не став, у ліс побіг. Тільки його Отсоа й бачив!
Прийшов час, і знову Акериа Зголоднів. Сидить у кущі тернику, бачить: іде по дорозі хлопчисько, обід батькові на поле несе. Отут лис і розв'язав:
- Знову обід мені прямо у лабети подарував! Сказав так і відправився до Чорного Дрозда.
- Ми могли б з тобою, приятель, - говорить, - гарненько пообідати!
- Як? - запитує Чорний Дрізд.
- Так просто! - відповідає Акериа. - Отут повз нас щодня хлопчик проходить, батькові обід на поле носить. Ти перед ним поскакай небагато, політай. Хлопчик кошик на землю поставить, за тобою побіжить. Я кошик поберу, а потім ми з тобою зустрінемося й пообідаємо.
- Славно придумане! - сказав Чорний Дрізд і полетів до дороги.
Отут і хлопчик з'явився. Іде, пісеньку насвистує, обід батькові на поле несе.
Чорний Дрізд на дорогу вилетів, прикинувся, що у нього лапа перебита, із труднощами перед хлопчиськом по землі скакає. Хлопчик кошик на дорогу поставив, за Чорним Дроздом побіг. А той - раз, підстрибнув - і полетів. Образився на нього хлопчик, ледве не заплакав. Назад повернувся. А кошика-те й сліду нема! Начебто її й не було зовсім!
А лис Акериа у цей час у себе у норі ласував чужим обідом. Наївся до відвалу, спати ліг. Прокинувся й говорить сам собі: - Не варто мені тут, мабуть, залишатися! Вовк Отсоа моїм ворогом став, та й Чорний Дрізд, напевно, увесь день мене вчора чекав, образився. Залишуся у цих місцях - що-небудь погане із мною обов'язково трапиться. Треба мені на інший берег перебратися! Як сказав, так і зробив. Пішов до ріки, став у води, бачить: човен пливе.
- Агов, - кричить Акериа човняру, - людей! Перевези меняна той беріг! Я тобі за це три істини скажу, правдивіше яких нічого на цім світлі немає!
- Давай, - говорить людей. Стрибнув лис у човен і сказав:
- Люди говорять, що хліб з кукурудзяного борошна так само гарний, як пшеничний. Неправда це. Пшеничний хліб краще. Це перша істина. На середині ріки Акериа знову заговорив: - Ще люди говорять: що за прекраснаяночь! Світле, як днем! Це теж неправда. Удень завжди світліше, чим уночі. Це друга істина.
А третю істину лисиць Акериа повідав людині тільки у самого берега.
- Штани на тобі, людей, скоро протруться. Та вони протруться обов'язково, якщо ти з усіх будеш брати таку плату, як з мене! Це моя третя істина! Сказав так лис і у ліс утік. Тільки сміх його лунав звідкись через кущі.