Одного разу лисиця сказала гієні:
- Підемо із мною, я покаджу тобі місце, де можна ситне поїсти. Обрадувалася гієна й пішла з нею. Лисиця привела гієну до загону, де було багато худоби, але загін був замкнений, уночі його завжди замикали. Лисиця й гієна обійшли навколо огорожі, знайшли щілина й проповзли у загін. Вони вбили багато худоби й стали їсти.
Але ось лисиця наситилася й розв'язала вибратися за огорожу. Правда, тільки-но-ледь пролізла через щілину - так живіт розпухнув. Але Усе-таки пролізла. А гієна залишилася у загоні.
Гієна тим часом усе їла і їла м'ясо. Коли ж наїлася до відвалу й захотіла вилізти із загону - не отут-те було! Тільки передня частина тулуба пролізла у щілину. Живіт же її сабоно здувся. Так гієна й залишилася у загоні.
Прийшов ранком хазяїн худоби у загін, а там гієна! Схопив він ціпок і давай бити гієну, поки та не вирвалася й не втекла.
Уся побита, пішла гієна шукати лисицю, яка так підступно покинула її.
А лисиця, забачачи гієну, повалилася на землю й, потираючи боку, запричитала:
- Про моя старша сестра, вони ледве не вбили мене! Ох, як мені боляче, ох, як мені боляче! Я й кроку ступити не можу? Допоможи мені, сестра, до будинку добратися!
Звалила гієна лисові до себе на спину й понесла. Лисиця ж стала сміятися й співати:
- Хворий везе здоровішого! Хворий везе здоровішого!
Гієна почула це, скинула лисицю й погналася за нею. Лисиця юрк у печеру. Гієна - за нею. Та що ж вона бачить? Затяглася лисиця у струну, а лабетами вперлася у стелю! Тільки гієна прагла схопити лисицю, та як закричить:
- Ох, сестра моя, не роби цього, інакше впаде стеля й роздавить нас! Допоможи мені удержати його, а потім вуж доб'єш мене! Тримай стелю, поки я сходжу зрубаю кіл, підставимо його для підтримок!
Погодилася гієна й залишилася тримати стеля, а лисиці юрк із печери й була така.
Ось коштує гієна тримає стеля у печері, чекає терпляче, поки лисиця кіл роздобуде.
А у цей час вернулися додому мавпи, які у цій печері жили. Здивувалися вони, побачивши гієну, і запитують:
- Ти що тут робиш?
- Так ось потовк тримаю! Лисиця говорить, того й дивися звалиться! Вона-Те за колом побігла. Може, удасться удержати стелю, - відповіла гієна. Засміялися мавпи:
- Залиши! Потовк тримається міцно, не впаде. Розлютилася гієна пущі й знову відправилася шукати лисові.
Бачить - сидить лиса у ями й щось бурмоче. А у тій ямі бджолине гніздо, тільки гієна про це не знала.
- А, попалася! - закричала гієна. - Настала година твоєї смерті! А лисиця смиренно у відповідь:
- Я Та справді дуже-дуже дурна. Знаю, не може бути мені ніякої пощади. Але сьогодні свято, подивися, діти пісні співають, і я теж. Бачиш, у мене книга, я по ній молюся!
Гієна почула дзижчання бджіл і проговорила:
- Так, чую, і правда співають! А лисиця продовжує:
- Ось чому прошу тебе: не вбивай мене сьогодні, почекай вуж до завтра! Бери-но краще книгу так молися разом з нами!
- А де мені побрати книгу! - запитала гієна.
- Так ось, у ямі, - відповіла лисиця. - Вибирай кожну - там їх багато. Послухалася гієна, полізла у яму за книгою й розтривожила бджіл. Накинулися вони на гієну й скусали їй усю морду. А лисиця тим часом утекла.