Хвала й слава богу! чи Було це, не чи було, жили-минулого билина, кому землі й блоха. Одного разу відправилися вони подорожувати. Білоборода билина несла у руці довгий мундштук, шановний кому землі ледве пересувався від ваги своєї ваги, а пані блоха несла на спині свій вантаж.
Чи Довго, чи недовго йшли вони, доводилося їм перетинати вузькі ущелини, швидкі ріки. Харчувалися вони тухлими жабами. Але не буду утруждать вас своїм оповіданням, скажу тільки, що після всіх труднощів і превратностей шляхетні подорожани досяглися маленького гарного озера, розташованого у родючій і квітучій долині.
Місце їм це дуже сподобалося, і вони розв'язали сісти у тіні дерева відпочити й підкріпитися.
Відпочили вони, піднялися й покрокували назад - як у прислів'ї говориться: "Скрізь добре, а будинку краще".
Не встигнули вони пройти й чверті шляху, як небо почорніло, подув вітер і відніс билину. Заюшив дощ і розмочив кому землі. А блоха стала сміятися. Та реготала вона так, що усередині у неї щось обірвалося.
Так безславно закінчилася їхня подорож.
З неба впали три червоні яблука: одне - розповідачеві казок, інше - слухачам, а третє - аматорам казок. Амінь.