Одного разу тиариец направлявся до мелику й ніс у подарунок йому глечик вина. Це було восени. Він довго йшов і нарешті добрався до селища, де проживав мелик. Неподалік від селища він помітив високий, крутий пагорб, на якому росли лози, обвішані гронами винограду.
Подорожанин дуже утомився, і йому захотілося освіжитися соковитими, спілими ягодами. Він видрав на пагорб і почав уплітати за обидві щоки виноград. Їв він доти, поки не наситився.
У цей час його помітив власник винограднику. Та став на чому світло варто сварити подорожанина, що дочиста обібрав кілька виноградних лоз.
"Негідник! - кричав він.- Куди ти забрався? Хіба для твого брудного рота я це приготував? Убирайся до диявола!" Він стягнув його вниз, привів до мелику й став скаржитися: "Всеблагий! Ця людина забралася у мій виноградник і його обібрав".
"Юнак! Як ти опинився на цьому високому й крутому пагорбі у чужому винограднику?" - запитав мелик.
"Всеблагий! - відповів подорожанин.- Я йшов до тебе по цій дорозі. Але потім мені здалося, що я збився зі шляху й що найкоротший шлях до тебе веде через пагорб, і я забрався на нього із цим важким глечиком".
Почувши таку відповідь, усе засміялися. Цією безглуздою відповіддю, що розсмішили всі, людей урятувала себе від петлі.