У одному селі жила бідна людина. Одного разу він вийшов погуляти й побачив зміїну нору. Перед норою змія поклала золотий динар.
Людина дуже обрадувалася, побрав динар і відправився додому. Наступного дня він подумав про себе: " Піду-но знову до зміїної нори".
Устав він рано ранком і відправився у шлях. Прийшовши до нори, він побачив біля неї другий динар.
Те ж саме повторилося й на третій день і на четвертий. Так тривало протягом цілого року.
Але одного разу, наблизившись до нори, людина побачила сплячого змієня, що ніжилося на сонце. Людина схопила камінь, жбурнув у змієня й відітнув йому хвіст.
Змієня втекло у нору й розповів про усе своєї матері. Змія дуже розсердилася. Вона подумала: "Горі людині, яка відкинула мою дружбу! Відтепер і надалі я буду знати, що мені робити!" Наступного дня ця людина знову прийшла до нори й чекаючи динара сів біля неї. З нори виповзла змія й сказала: " Про жадібна й невдячна людина! Тебе будуть пригощати тим же, чому ти пригощаєш своїх друзів. Ти одержиш те, що заслужив: ненависть і ворожнечу всього зміїного роду. Знай же, жадібна людина, якби ти не зробив так підло, я щодня клала б для тебе динар і ти став би багатим купцем. Але тому що ти позбавив хвоста мого дитинчати, то відправляйся додому ні із чим. Із сьогоднішнього дня й надалі ти нічого від мене не одержиш. Іди додому й більше сюди не приходь".
Та пішла ця людина, досить засмучений і засмучений.
Це повчання має на увазі жадібних і невдячних людей.
Не слід бажати занадто багато чого.