Жили одного разу чоловік і дружина. У них був осел. Якось подружжя домовилося, що хто перший скаже слово, той піде напувати осла.
Мовчачи сиділи вони друг проти друга: сиділи година, інший, третій, не відкриваючи рота. Зрештою жінка встала й пішла до свого батька, тому що відчувала потребу поговорити; чоловік же залишився будинку.
Через якийсь час у будинок увійшла чужа людина й попросила шматок хліба. Хазяїн будинку промовчав, щоб не програти парі й не напувати осла. Що ж подумав про нього жебрак? Він подумав, що хазяїн німий і придуркуватий.
Та ввійшов цей жебрак у будинок, зібрав усе начиння, склав у мішок, вивів із сараю осла, а хазяїн не вимовив ні слова. Тоді той зовсім осмілів: звалив мішок на осла й пішов своєю дорогою. Хазяїн же продовжував мовчати.
Через якийсь час повернулася дружина й побачила, що немає
Ні речей, ні осла. Вона запитала чоловіка: "Де усе наше начиння? Та куди зник осел? Ти перша заговорила! - радісно викликнув її чоловік.- Тобі прийде напувати осла! Але не чи скажеш ти, де осів, якого я повинна напувати? - продовжувала допитуватися дружина. - Якщо немає осла, то кого ж мені напувати? Ех ти, шакал!" - вилаяла вона чоловіка.
Та тоді він їй розповів: "Прийшов сюди жебрак і попросив шматок хліба. Я йому нічого не відповів. Він кілька раз до мене звертався, але я не проронив ні слова, я мовчав, щоб мені не напувати ослів. Побачивши, що я мовчу, він увійшов до нас у будинок, зібрав усе начиння, склав у мішок, звалив мішок на осла - і був такий. Але я й тоді не заговорив, щоб не мені, а тобі напувати осла".
"Куди ж він пішов?" - запитала дружина.
"Не знаю", - відповів чоловік.
"Ти одного поля ягода з тиарийцами", - подумала дружина й відправилася шукати невідом ее будинок, що обікрав. Вона зустріла його на дорозі.
"Жінка, куди тримаєш шлях?" - запитав її жебрак. "Чоловік мене побив, я розсердилася й розв'язала шукати собі іншого, чоловіка", - відповіла вона.
"Якщо прагнеш, я можу на тобі одружитися", - сказав він.
"Кращого, чому ти, мені, мабуть, не знайти, - відповіла жінка. - Видне, сам бог подбав про нашу зустріч і предназначил нас один одному. Поїдемо разом".
Вони їхали до настання темряви. Пізно ввечері жебрак і ця жінка зупинилися у якийсь сільці.
Коли їм принесли вечеря, жінка сказала: "Мій чоловік не буде їсти, він недавно повечеряв".
Але хазяї вдома наполягали: "Співай, будь ласка, з нами".
"Я не буду їсти", - відповів він, хоча був голодний. Він ска - зал так, не бажаючи поставити у неспритне положення жінку, яку тільки що побрав у дружин.
Потім їм приготували ложі для сну.
Коли вони залишилися наодинці, він сказав цій жінці: "Що ти наробила? По твоїй милості я залишився без вечері".
"Вечеря перебуває під кошиком", - відповіла вона.
Він швидко встав, пів у напрямі до кошика, підняв її,
Примостився поруч і став з жадібністю є. Жінка ж тихенько піднялася зі свого місця й сховалася у затишному куточку.
У темряві, піднімаючи кошик і витягаючи з посудин їжу, чоловік мимоволі робив шум, від якого прокинулися мешканці будинку. Вони подумали, що до продуктів, прикритих кошиком, дібралася кішка, і стали кликати її: "Киця, киця!"Чоловік же тим часом повернувся до постелі й, не знайшовши дружини, початків шукати її. Зачувши кроки, люди запалили світло й побачили цю людину, расхаживающего по чужому будинкові.: Вони накинулися на нього й стали бити.
"Що у тебе за чоловік?" - запитали вони жінку.
"Ушановані, це не мій чоловік, а злодій, - відповіла вона.- Учора під час моєї відсутності він прийшов до нас і відніс усе начиння, повів осла. Я кинулася слідом за ним, наздогнала його на дорозі, але побоялася зажадати назад свої речі. Тепер же я заявляю привселюдно: мішок з речами - це мій мішок і осів належить мені".
Вони побили злодія й прогнали його. Жінка побрала свого осла й свої речі й повернулася додому. Та сказав їй - чоловік: "Ти перша заговорила, виходить, тобі прийде напувати осла".
"З таким розумом і розважливістю бути тобі тільки візиром", - відповіла дружина.