Жив-6ил на світі бідний пастух Бикрай, який довго не мав дітей. На старості років у нього народився син, назвали його Сараном. Саран скоро виріс і став пасти череда. Недалеко від пасовища була висока чорна гора, покрита травою й дрімучим лісом. Пастух Бикрай ніколи не заганяв туди череди, тому що він знав, що там жили сім братів - девов; тому перед смертю він суворо-пресуворо заповів синові своєму ніколи не гнати на цю гору череди.
Але незабаром після смерті батька Саран забув його заповіт і одного чудового дня погнав туди худобин. Всупереч завіту батька він не побачив девов. Місце ж йому дуже сподобалося, і на інший день він знову відправився зі своєю чередою на чорну гору. Цього разу у глухій хащі лісу він побачив прекрасний будинок із залізними воротами, які він одним ударом розбив ущент, і зайшов у двір. Тут він побачив молодшого із семи девов, який дивився за будинком і готовив їжу своїм братам.
Дев, помітивши Сарана, розгнівався великим гнівом і кинувся на нього. Але Саран, завдяки своїй силі й спритності, здолав його, потім зайшов у будинок, де був приготовлений чудовий обід. Пообідавши, він наповнив свою пастушачу сумку пищею для своєї матері й із чередою преспокійно повернувся додому.
Нікому нічого не говорячи, він щодня гнав череду на чорну гору й незабаром переміг усіх сімох девов; шістьох він зарив у глибоку яму, а сьомого, самого старшого дева кинув у прилеглу прірву. Винищивши всіх девов, Саран не став пасти череда й переселився зі своєю матір'ю на чорну гору.
Багато добра було у девов, і Саран ні у чому не бідував. Щодня він ходив на полювання, добував птахів і звірів, ловив рибу. Одного разу, коли Саран був на полюванні, його мати підійшла до краю прірви й почувши стогони дева, розв'язала допомогти йому. Щодня вона приносила деву гарну їжу, а синові нічого про це не говорила. Через якийсь час дев видужав, вибрався із прірви й став чоловіком матері Сарана.
Пройшло небагато часу, і мати сказала Сарану, що скоро у нього буде помічник - молодший брат. Незабаром у матері Сарана народився хлопчик, якого назвали Мичахом. Син дева ріс не по роках, а по днях; у сім років він уже став ходити із Сараном на полювання.
Одного разу Мичах залишився будинку й випадково почула розмова матері з девом. Він довідався, що його батько - дев за порадою матері перетвориться у змію й зникне у нижній частині дверей, щоб вжалити до смерті Сарана, коли той вернеться додому.
Увечері Мичах вийшов назустріч своєму братові й недалеко від будинку став вимагати, щоб той сіл йому на спину й так зайшов у будинок, - а якщо ні, то їм обом загрожує несчастие. Саран, не знаючи, у чому справа, спочатку відмовився, але потім змушений був поступитися проханням брата; він сіл на семирічного Мичаха й так потрапив у будинок.
Дев не міг вжалити свого рідного сина й тому не зміг вжалити й Сарана.
Іншим разом Мичах довідався, що його батько перетвориться у отрутного скорпіона й зникне у верхній частині дверей, щоб вкусити Сарана у голову. Довідавшись про цей, Мичах перед приходом брата вийшов йому назустріч і став просити побрати його тепер на спину так зайти у будинок, тому що тепер лихо загрожує
Зверху. Втомлений Саран спочатку відмовлявся, а потім поступився Мичаху, побрав його на спину й так увійшов у будинок. Дев і цього разу не міг вкусити Сарана.
Саран, здивований учинками свого брата Мичаха, запитав його про причину їх; тоді Мичах відкрив йому всю таємницю, сказав, що дев став чоловіком їх матері. Цей дев, перетворившись один раз у змію, а інший раз - у скорпіона, праг погубити Сарана, але він, Мичах, побравши його на спину, позбавив від укусу у п'яту, а сівба на нього - від укусу у голову.
Почувши оповідання Мичаха, Саран у ту ж мить прогнала й дева, і мати, і брати стали жити вдвох. Але скоро набридла їм життя без господарки у будинку, і Мичах порадив Сарану, як старшому братові, знайти собі наречену.
Коли Саран зібрався у шлях, Мичах указав йому на два небесні світила й сказав, що велике належить Сарану, а маленьке йому й у випадку, якщо одне з них закриють хмари, вони повинні поспішити на допомогу один одному. Вислухавши свого брата, Саран відправився у далекі країни. Багато років він мандрував, але ніде дружини по серцю не знайшов.
Але ось на одній горі він помітив череду овець і направився туди; наблизившись, він побачив, що й вівці, і пастух, і собаки - усе звернені у камені й коштують нерухомо. Здивувався Саран і пішов далі, але скоро його очам представилася ціла окам'яніла держава, у якому й люди, і тварини, і птаха, і будинку, і дерева, і трави із квітами - усе звернені у камені. Направився він у царське місто, зайшов у палац, але й тут представилося теж усе окам'яніле: коштує цар, оточений сановниками, але й вони кам'яні, - словом нічого ніде живого Саран не зустрів.
Вийшов він з міста, сіл відпочити на горі. Раптом він помітив дим, який ішов з одного будинку на краю міста. Саран направився туди - довідатися чому усе скам'яніли у цій державі. Зайшов він у будинок, звідки виходив дим,
І побачив красуню, на колінах якої, поклавши голову, відпочивав огидний дев.
Красуня, побачивши Сарана, зглянулася над ним і попросила його скоріше вийти, а то прокинеться дев і перетворить його у камінь. Але Саран відповів, що нікуди не піде, поки не вб'є дева й не побере її собі у дружин.
Довго красуня благала, щоб Саран пішов, але він і слухати про це не праг. Він розбудив дева й грізно зажадав віддати йому красуню. Важко було деву стерпіти така образа від звичайної людини, яких він знищив безліч. Розпаленілий, із блискаючими молниею очима, з мірошницькими жерновами й вогненним мечем, кинувся він на Сарана, у якого, крім лука й пастушачого дрюка, нічого у руках не було. Жбурнув він у Сарана каменем, але Саран стрибнув так високо, що камінь пролетів і не ушкодив йому.
Настала черга Сарана. Пустив він стрілу з такою силою, що вона звалила з ніг дева, який негайно відчув, що втрачає останні сили: обливаючись кров'ю, попросив він припинити боротьбу до наступного дня; погодився на це й Саран.
На інший день почали вони боротися, і дев зрозумів, що силою не здолати йому Сарана. Зібрав він усі, що залишилися сили й так дунув на Сарана, що той у одну мить перетворився у камінь.
Небесне світило Сарана негайно помрачилось, і його брат Мичах, помітивши це, поспішив до нього на допомогу. Довго він ішов по тій дорозі, по якій мандрував Саран, і нарешті прибув у столицю окам'янілого царства. Не зустрівши тут ніде ні людей, ні живих істот, він зайшов у останній крайній будинок, де побачив дева, чарівну красуню й свого брата, перетвореного у камінь. Негайно зажадав він, щоб дев звернув окам'янілого брата у людину, і коли дев відмовився, він почав з ним боротьбу.
Три дні тривала ця боротьба, жоден з них не міг здолати інший; тоді дев розв'язав і Мичаха перетворити на камінь, подув на нього своїм подихом, але нічого не зміг з ним поробити - адже Мичах був девского походження. Тоді Мичах зібрав свої останні сили, повалив дева на землю й своїм мечем зніс дві його голови, а одну залишив;потім побрав його за довгі вуха й наказав спочатку перетворити Сарана у людину. Коли Саран ожив, Мичах вивів дева з будинку й велів йому пожвавити всі, звернене у камінь. Що було робити деву - довелося йому виконати вимога Мичаха.
Скоро місто й усе царство ожили: люди почали ходити, говорити, птаха запекли, дерева й квіти розцвіли, почулося іржання коней, мукання корів, бекання овець, ожила природа, і життя - потекла своїм порядком.
Коли Мичах переконався, що усе наведене у колишній вид, тоді він зніс і останню голову дева. Стали брати жити у будинку дева у красуні, на якій одружився Саран.
Скоро цар довідався, що це Мичах урятував його Царство від підступу злого дева, призвав його до себе й на подяку видав за нього свою красуню - молодшу дочку, справив обом братам семиденне весілля.
Незабаром після весілля Мичах і Саран з величезними багатствами й гарними дружинами вернулися у свій будинок, де стали жити-поживати так дітей наживати.