Одного разу у якімсь місті жили два купці. Вони дружили між собою. Один був хитрий, інший - простодушний. Та розв'язали купці відправитися торгувати у інше місце.:
Не встигнули вони далеко від'їхати, як простодушний знайшов гаманець, у якому була тисяча динарів. Свою знахідку він показав приятелеві, після чого вони повернули назад.
Наблизившись до міста, друзі сіли й прийнялися ділити гроші. Та сказав простодушний хитрому: "Половина - мені, половина - тобі".
Але хитрий, сподіваючись, що йому вдасться забрати у простодушного всі динари, відповів: "Навіщо нам їх ділити? Якщо ці гроші залишаться нашим спільним надбанням, то й дружба, яка нас зв'язує, залишиться непохитної. Нехай кожний побере зараз скільки йому потрібно на витрати, ну хоча б по сто динарів".
Так вони й зробили. Потім, заривши решту грошей під деревом, вони вийшли. Але незабаром хитрий тайкома повернувся, забрал усі гроші, зарівняв місце й утік.
Через деякий час простодушний звернувся до хитрого: "Мені потрібні гроші. Давай-но підемо й поберемо небагато з тих, що ми з тобою зарили під деревом".
Та вони обоє відправилися до дерева, під яким були зариті гроші. Але, розкопавши це місце, вони нічого не знайшли.
Тоді. хитрий стал. бити себе по. голові й по грудям, заволав і з докором сказав простодушному: "Ніколи не можна покладатися на друга! Ясно, що ти побрав динари, адже, крім мене й тебе, про них ніхто не знав".
Та він пішов до судді зі скаргами: "Викрадені мої гроші!"Суддя зажадав від хитрого свідків, і той, не зніяковівши, сказав: " У мене є свідок".
Суддя запитав: "Хто твій свідок?"Хитрий відповів: "Саме дерево буде свідчити у мою користь".
Суддя здивувався: як може дерево бути свідком? Однак він віддав хитрого на поруки, повелівши йому з'явитися на наступний ранок для подальших пояснень. Хитрий же отпросился у поручителів додому й, повідавши батькові про усе, що відбулося, сказав: "Ці динари побрав я, і, якщо ти, батько, мені допоможеш, я виграю позов".
Батько його запитав: "Що мені треба робити?"Той відповів: "Дерево це усередині порожнє - у ньому велике дупло. Якщо ти нинішньою ніччю залізеш туди й сядеш у дуплі, ніхто цього не помітить. Та коли я завтра з'явлюся туди із судьею й він почне задавати дереву питання, ти відповідай: "Динари, заховані у мого корінь, забрал простодушний ".
Батько йому заперечив: "Син моя, розумна людина остерігається такого захисту, який приносить лише шкода, не говорячи вже про обман. Бережися, щоб із твоєї хитрості не вийшло стільки шкоди, скільки трапилося одного разу через сіру чаплю".
Той запитав: "Що відбулося через чаплю?" Батько розповів: "Жили одного разу чапля-подружжя. По сусідству з ними жила змія. Вона поїдала всіх пташенят, які у них народжувалися. Але птахам, що звикли до цього місця, важко було з ним розстатися. Чапля-Мати дуже горювала, не їла й не пилка. Це помітив рак і запитав: "Ти, здається, чимсь засмучена?
Та розповіла йому чапля про лиха, які заподіює їм змія. На це рак відповів: "Я дам тобі засіб, за допомогою якого ти можеш помститися змії.
"Що це за засіб? - запитала чапля.
Рак показав їй нору пещення й сказав: " Від цієї нори до зміїного гнізда
Розкидай трохи риб. Коли пещення вийде поласувати рибою, виповзе за рибою й змія. Отут пещення її й прикінчить.
Чапля так і зробила й назавжди врятувала від зміїного жала пташенят чаплі.
Тому-Те й говорю я тобі, - закінчив батько, - розумний передбачає всі заздалегідь, щоб не потрапити у лихо".
Та сказав хитрий: "Батько, я про це чув. Нам з тобою боятися нема чого".
Та пішов батько, як того побажав його син, і забрався у дупло. Наступного дня до цього місця прибув суддя й став задавати дереву питання. Та віщав батько зсередини; "Динари, заховані у мого корінь, забрал простодушний".
Це повалило суддю у здивування, і він сказав: "Отут щось негаразд".
Люди з усіх боків оглянули дерево й виявили у ньому дупло. Побачивши його, суддя наказав наповнити дупло сіном і підпалити. Людей, що перебувала усередині, став задихатися від диму. Він горестно кричав, а потім умер. Мерця витягли звідти, хитрого ж по наказу судді висікли, а динари віддали простодушному.