Ішли осел і кінь із базару. Так трапилося, що осів був навьючен вище голови, а кінь біг налегке.
Ішли вони, ішли, пройшли півдороги. Утомився осел, крекче, ледве дихає.
- Будь другом, - попросив він кінь, - допоможи мені! Побери частину вантажу!
Але кінь і вухом не повела. Незабаром осів заблагав:
- Мені вже невміч! Допоможи! Але кінь тільки вухами пряде.
Дорога пішла у гору. Осів почуває, що ось-ось упаде, і втретє просить кінь:
- Допоможи!
- Добре, - погодився кінь, - дещо я поберу на себе: ти неси вантаж, а я, так вуж і бути, буду за тебе кректати й отдуваться.
Осів пройшов ще десяток кроків і впав.
- Вставай, вставай, милий! - благав хазяїн, але осів не міг піднятися.
Робити нема чого, розвантажив хазяїн осла й усю поклажу звалив на коня.
Тепер осів біг налегке, а кінь кректав і отдувалась за двоє...
Не даремно говориться: поодинці й порізно — удвічі сутужніше, удвох і разом — учетверо легше.