Було або не було, одного разу тигр, падишах звірів, занедужав. Нежить! Відомо, від цієї хвороби не вмирають. Але зіпсувався настрій володаря — а це смертельно небезпечно для підданих. Тому всі звірі, як один, з'явилися до тигра, щоб засвідчити йому свою відданість. Та тільки лисиця не з'явилася. Тигр, який у цей день не бажав нічого знати, крім свого носа, імовірно, не помітив би її відсутності, якби не вовк.
- Про володар, - зашептав вовк у тигряче вухо, - усі звірі з'явилися, щоб сказати «будь здоровий», тільки-но ти пчихнеш, і тільки лиси чомусь не видне й не чутно...
Тигр розгнівався й наказав представити лисові перед його світлі жовті очі.
Лисиця про цей, звичайно, довідалася й сама скоріше прибігла до тигра.
- Руда тварина! - заричав володар.- Усі звірі як звірі, прийшли побажати мені здоров'я, а ти?!
- Не гнівайся, про государ, - відповідала лисиця.- Я як тільки довідалася про твою недугу, відразу побігла шукати ліки.
- Ах, так...- зм'якшився тигр.- Та знайшла що-небудь?
- Так! Самий вірний засіб від нежитю заховане у задній лівій п'ятах нашого вовка.
- Невже? - здивувався тигр.- Тільки дивися: якщо засіб не подіє, страши!..
Але лисиця нітрохи не страшила. Адже нежить — це така хвороба: лікуй її чому завгодно, тільки скоріше, а то сама пройде.
Через кілька днів іде лисиця по лісу, а назустріч їй вовк. На трьох ногах! Отут лисиця йому й сказала:
- Запам'ятай, друг мій: ябедник подібний тому, хто плює у небо, а потім дивується — що це за роса впала йому на голову.