Прийшов одного разу до лікаря жирний чоловік і, віддуваясь, почав скаржитися на свою повноту й на різні нездужання.
Лікар уважно оглянув його, пощупав пульс і сказав, скрушно покачавши головою:
- Дарма ти витрачаєш гроші на лікування, друг мій! Жити тобі залишилося всього сорок днів.
Заплакав товстун, пішов до себе додому, ліг на ліжко й ні з ким не став розмовляти. Потім він устав на килимок і почав творити намаз за намазом, благаючи всемогутнього аллаха вибачити всі його гріхи. Він навіть їсти й пити перестав, тільки й думав, що про день, коли він стане перед всевишнім. А день цей, як видне, наближався, тому що він худнув і бліднув не щодня, а щогодини. "Правду сказав мені лікар!"- думав бідняк.
Та ось настав сороковий день його хвороби. Хворий з ранку помився й почав чекати наближення смерті. Година проходить, друга, третя, а смерть усе не йде.
Підхопився тоді хворий з ліжка й побіг до лікаря.
- Ти говорив мені, що я вмру через сорок днів! А я живий! Навіщо ти так жорстоко обдурив мене?
Посміхнувся лікар і запитав:
- Якщо мені не змінює пам'ять, ти приходив до мене зі скаргами на ожиріння?
- Так!
- Так подивися на себе! Ти худий і стрункий, як тростинка! Чого ж ще тобі треба?
Та зрозумів тоді "хворий" мудру хитрість лікаря.