Жили сім братів. Один з них був невеликий на зріст, але дуже розумний. Одного разу брати зарізали його бика й з'їли, а йому нічого не залишили.
- Дайте мені хоч шкіру мого бика, - попросив карлик, - я її продам. Брати віддали йому шкіру, і карлик відправився у шлях.
По дорозі він побачив нору, у якій жили миші. Карлик накрив шкірою, як мішком, вхід у нору й піймав мишей. А коли настав вечір, він забрався із цим мішком на дерево.
Незабаром прибутки купці з караваном мулів, навантажених багатими товарами, і розташувалися під цим деревом на відпочинок. Рівно опівночі карлик витрусив на них мишей. Мули від страху кинулися у сторони, а перелякані купці із криками жаху розбіглися хто куди.
Карлик швидко зліз із дерева, забрал усе коштовне, що міг віднести, і вернувся додому.
- Добре, що ви зарізали мого бика, - сказав він братам.- Дивитеся, я продав шкіру й одержав за неї цілу купу добра. Якщо ви заріжете своїх биків, одержите стільки ж.
Брати повірили йому. Вони зарізали своїх биків і відправилися продавати їхні шкіри.
- Купите, купите-кричали вони на базарі, але люди ухвалювали їх за шахраїв і не прагли купувати їхній товар.
Та брати, злі, вернулися додому. Вони зрозуміли, що карлик посміявся над ними, і спалили його будинок.
Тоді карлик навантажив золу на мулів, зверху насипав теффа й відправився у шлях.
Їхав він довго. Нарешті прибув до будинку однієї багатої людини,
Попросив пустити його переночувати й сказав, що везе борошно, що належить негусу. Багатій дозволив карликові зупинитися у нього.
Опівночі карлик розсипав по землі всю золу й прийнявся кричати:
- У мене украли борошно негуса, а замість неї залишили цю золу й цей тефф!
Багатій сказав йому:
- Наповни мішки моїм борошном і теффом і вези їхньому негусу. Тільки не ганьби мене перед ним.
Карлик навантажив своїх мулів, вернувся до братів і сказав:
- Ви спалили мій будинок, але Усе-таки я вигадав - відвіз золу, а одержав борошно.
Ви добре зробите, брати, якщо теж спалите свої будинки й одержите борошно у обмін на золу.
Якщо вас запитають, хто ви такі, скажіть, що ви брати карлика. Брати повірили йому, спалили свої будинки, навантажили мулів золою й відправилися у шлях. Вони роз'їжджали всюди й кричали:
- Продаємо золу!
Але люди тільки дивувалися: що це за дурні, кому потрібна їхня зола? Нарешті брати прибутки до будинку того багатія, у якого ночував карлик.
- Хто ви такі? - запитав той.
- Ми брати карлика, - відповідали брати.
- Ах, ви брати того негідника?! Як ви насмілилися з'явитися переді мною? - закричав багатій і наказав побити їхніми ціпками.
Та тоді брати розв'язали позбутися карлика. Вони повернулися додому, схопили його й посадили у кошик, що служив для збору медяних сотов. Кошик вони знесли до краю прірви, а самі пішли зрізати гілки, щоб на них спустити кошик.
У цей час по дорозі проїжджав на мулові людей. Він подумав, що у кошику лежать стільник, заглянув у неї й побачив карлика.
- Хто ти? - з подивом запитав проїзний.
- Я чернець і сиджу тут для того, щоб очиститися від гріхів, - відповів карлик.
- Я теж охоче позбувся б від них, - сказав подорожанин.- Дай я посиджу небагато у цьому кошику, а ти вилазь і доглянь поки за моїм мулом. Він відразу вліз у кошик, а карлик сіл на мула й був такий. Повернувшись із гілками, брати повісили кошик над прірвою, і кошик звалився вниз. Задоволені, що нарешті позбулися карлика, брати повернулися додому. Але карлик зустрів їх у дворі.
- Я знайшов цього мула у прірві, куди ви мене скинули, - сказав він.- Чому б і вам не побувати там? Ви теж знайшли б мулів. Брати й цього разу повірили йому.
- Кинь і нас у прірву! - попросили вони. Карликові тільки того й треба
Було. Так завдяки своїй кмітливості він став хазяїном усього багатства братів.
Добре бути сабоним. Але бути кмітливим - ще краще.