У старого була дочка красуня, жив він з нею тихо й мирно, поки не одружився на іншій бабі, а та баба була зла відьма. Не возлюбила вона пасербицю, пристала до старого: «Прожени її з будинку, щоб я її й у очі не бачила». Старий побрав та й видав свою дочку заміж за гарну людину; живе вона із чоловіком так радіє й народила йому хлопчика. А відьма ще пущі злиться, заздрість їй спокою не дає; улучила вона час, звернула свою пасербицю звіром Арись-Поле й вигнала у дрімучий ліс, а у падчерицино плаття нарядила свою рідну дочку й підставила її замість теперішньої дружини. Так усі хитро зробила, що ні чоловік, ні люди — ніхто обману не бачить. Тільки стара мамка одна й зміркувала, а сказати боїться. З того самого дня, як тільки дитина проголодается, мамка понесе його до лісу й запече:
Арись-Поле! Дитя кричить,
Дитя кричить, пити - їсти прагне.
Арись-Поле прибіжить, скине свою шкурку під колоду, побере хлопчика, нагодує; після надягне знову шкурку й піде у ліс. «Куди це мамка з дитиною ходить?» — думає батько. Став за нею доглядати; побачив, як Арись-Поле прибігла, скинула із себе шкурку й стала годувати крихітку. Він підкрався через кущі, схопив шкурку й Спалив її. «Ах, щось димом пахне; ніяк моя шкурка горить!» — говорить Арись-Поле. « Ні, — відповідає мамка, — це, вірно, дроворуби ліс підпалили». Шкурка згоріла, Арись-Поле прийняла колишній вид і розповіла усе своєму чоловікові. Негайно зібралися люди, схопили відьму й спалили її разом з її дочкою.