Жили дід і баба; вони жили на Червоній гірці, мали сучку-бобровку, кобилку-лійку, тпруньку-буруньку, дочку-желтоволоску, ягничок мали, гусаків мали — усі богачество у них було. Приходить до них вовк: «Аву, - говорить, - їсти прагну, аву, їсти прагну!» Дід і говорить: «Баба, баба! Вовк прийшов; кого ми вовкові дамо?» — «Ну, кого ж, - говорить, - дамо? Дамо тпруньку-буруньку».
Віддали вовкові тпруньку-буруньку, поніс у ліс. З'їв і приходить назад на Червону гірку — до діда, до баби. Ну й знову: «Аву, їсти прагну, аву, їсти прагну!» Дід і говорить: «Бабка, вовк прийшов. Кого ми вовкові дамо?» — «Кого ж, - говорить, - дамо? Дамо кобилку-лійку!»
Віддали вовкові кобилку-лійку, той поніс. У ліс зніс, з'їв, Побув скільки-те часу, знову приходить на Червону гірку: «Аву, їсти прагну, аву, їсти прагну!» Дід і говорить: «Бабка, кого ми тепер дамо вовкові?» — «Дамо сучку-бобровку!»
Віддали сучку-бобровку вовкові. Вовк поніс, відніс, з'їв, знову приходить: «Аву, — говорить, - їсти прагну!» Дід і говорить: «Кого ми тепер, баба, дамо?» — «Кого ж давати? Нас вуж мало залишилося. Дамо, - говорить, - дочку-желтоволоску!»
Віддали дочку-желтоволоску. Вовк потяг у ліс, з'їв. Перегодивши, знову приходить: « Аву, їсти прагну, аву, їсти прагну!» Дід говорить: « Тепер-Те всі, баба... Усе вовк посъел, кого ми віддамо?»
Дід забрал бабу, віддав. Потяг вовк бабу у ліс. Залишився один дід. Ось через скільки-те часу приходить назад вовк: «Аву, їсти прагну, аву, їсти прагну!»
Ну, дідові страшно стало. Дід на грубку заліз, ніж побрав собі вострий і сидить, дожидает, коли вовк ще полізе до нього. Двері на гачок закрив.
Приходить вовк, тільки у двері — хрясь! хрясь!- підпихає. Ці двері розламав і до діда туди, на грубку, лізе. Дід як підхопився, ножем його ось так — царап! - по животу. Та висипалися й баба, і дочка-желтоволоска, тпрунька-бурунька, кобилка-лійка, сучка-бобровка й усі, усе.
Та залишився дід з бабою жити на Червоній гірці.