Серед тундри у ріки у землянці жила ворона з вороном. Настало літо, і вони переїхали у ярангу. Пішла ворона у тундру за ягодою, та й народила там дівчинку. Прагла йти додому, а отут напав на неї чорт, вона й сказала йому:
- Побери дитини, а мене відпусти!
Вона пішла, а чорт накинувся на дівчинку. Їв їв, а дівчинка усе жива й непошкоджена, сидить на землі. Чорт подивився й говорить: «Ага, отут уже інша, ось добре!» – і знову розкрив, упасти. А дівчинка – знову непошкоджена, але стала побільше. «Я занадто старий, не беруть мої зуби, – подумав чорт, – треба покликати молодих!«Прийшли молоді чорти й накинулися на дівчинку, а вона стає усе більше, росте на очах.
Переглянулися чорти, говорять: «Наші зуби не беруть її». Та пішли у сопки.
Сидить дівчинка, відіграє камінчиками. Вибігла мишка з нори, дівчинка кинула у неї камінчик і вбила. Так і полювала вона на мишей. З мишачих шкурок зробила собі камлейку, кухлянку.
Підійшла череда диких оленів. Дівчинка схопила великий камінь, кинула у оленя й убила. Так і полювала вона на оленів. Зробила з їхніх шкір ярангу й зажила у ній.
Ось заходить до неї як те молодець, просить пити. Піднесла дівчина йому воду, у пригорщах. Побачили вони один одного, подивилися на відбиття одна особа.
- Хто ти? - запитав хлопець.
- Не знаю, – сказала дівчина.
- Хто твоя мати?
- Тундра.
Приходить хлопець додому, запитує:
- Мати, я у тебе один?
- Так, один.
- Яка ж у тундрі дівчина живе, так на мене схожа, що не відрізниш…
Розповіла мати синові, що у неї коли те була дочка. - Підемо скоріше за нею! - сказав син. Вони запрягли оленів і поїхали. Усе.