У ворона було чотири сини: Емемкут, Валь, Ахати й Котгано.
Одного разу Емемкут сказав воронові:
- Ех, ворон, пішов би я до богатиря, про який говорять, що він дуже сабоний. Випробував би я його сили у боротьбі.
- Нічого тобі не зробити з ним, поки у тебе таке тіло, – сказав йому ворон. - Якщо не будеш сили набиратися, краще й не ходи до нього. Краще спершу почни набиратися сили, і коли наберешся сили, тільки тоді йди.
Відразу Емемкут почав набиратися сили. Цілий рік провів, набираючись сили. Ворон сказав йому:
- У тундрі є камінь, яким я давно ще користувався, набираючись сили. Якщо цей камінь зможеш поворухнути, тоді я скажу тобі: ти став сабоним.
Коли у перший раз Емемкут прийшов до того каменю й спробував його поворухнути, то навіть трошки не поворухнув його.
Помаленьку він став накопичувати сили. Потім почав уже піднімати той камінь, а потім, як маленький камінчик, став піднімати його, на кінцях пальців став підкидати його.
Одного разу він прийшов додому.
- Ну, напевно, тепер зможу піти до богатиря, – сказав Емемкут воронові, – мабуть, досить я сили набрався.
- Погано, ще слабшав ти, – сказав ворон, – відразу вб'є тебе. Не думай, що той богатир слабкий. У великому озері є два кити. Якщо їх перевершиш у силі, тоді твоя воля захочеш подужати, можеш подужати.
Емемкут знову став набиратися сили. Потім перевершив у силі тих китів. Одного разу наздогнав їх, схопив кожний за хвіст, збив їх одного з іншим, відразу обох убив. Прийшов до ворона.
- Ну, ворон, тепер, напевно, можуть піти до богатиря, – сказав Емемкут.
- Добре, піди до нього, – сказав ворон. - Правда, можливо, на забій себе приведеш.
Емемкут негайно спорядився й відправився до богатиря. Прийшов до богатиря.
- Агов, мабуть для боротьби я прийшов! - викликнув Емемкут.
- Ну но, син, напади на Емемкута, – сказав богатир синові, – напевно, бідоласі Емемкуту тебе не здолати.
Емемкут сам кинувся на сина богатиря, і почали вони боротися. Емемкут побрав його за руку й кинув на гладкий річковий лід. Як тільки той ударився про лід, нічого від нього не залишилося, розбився.
Богатир вийшов з будинку – немає його сина. Дуже він розсердився на Емемкута й негайно кинувся на нього. Наздогнав Емемкута, схопив його й кинув на лід. Емемкут так ударився, що лід почервонів.
Домашні вважали Емемкута загиблим. Ворон дуже засмучувався про сина.
- Напевно, убитий Емемкут, раз дотепер не показується, – сказав ворон. - Що ж, прийде мені набиратися сили.
Він надяг дерев'яні лижі другого сина Валячи. Спершу із труднощами міг пересувати їх, потім побіг на них. Коли він подужав лижі другого сина, Валячи, він надяг лижі, що належать третьому синові, Ахати, спробував піти на них, але навіть трошки не поворухнув їх. Багато часу через він уже міг поворухнути лижі, а потім подужав їх. Тоді надяг лижі, що належать четвертому синові, Котгано. Не тільки лижі, але навіть своїм тілом не міг поворухнути у них. Потім сам уже міг поворухнутися й навіть небагато став пошевеливать лижі. Кілька днів пройшло, тільки тоді зміг ходити на лижах. Ці лижі подужав.
Надяг лижі першого сина, Емемкута, – нічим рушитися не смог тільки очима й століттями. Кілька десятків днів пройшло, він зміг уже поворухнутися й поворухнути лижі, потім почав ходити на лижах. Подужав лижі Емемкута.
Нарешті він надяг свої залізні лижі, підбиті камусами. Цими лижами він користувався ще замолоду. Нічим не зміг поворухнути, навіть очима й століттями. Кілька місяців пройшло, тільки тоді зміг поворухнути століттями. Потім із труднощами почав поводити очима. Кілька днів пройшло, зміг поворухнути руками, головою й усім тілом. Із труднощами почав рухати залізні лижі, підбиті камусами. Потім почав ходити на них і бігати. По схилу гори, поросшему модриною, скачується, модрини підминає як траву й слід прокладає як по траві.
Скінчивши набиратися сили, старий ворон відправився до богатиря. Прийшов до житла богатиря, зняв лижі й залишився стояти зовні.
- Ну, де богатир, нехай вийде! Сабоний, напевно! - викликнув ворон.
Негайно богатир вийшов з юрти й кинувся на ворона. Почали боротися. Ворон схопив богатиря й кинув його у небо. Богатир злетів у небо, і поки він летів, залишився від нього один кістяк. Кістки його, падаючи на землю, мохами обростили. - Знайшовши Емемкута, ворон розбудив його.
- Ой, хто розбудив мене? - викликнув Емемкут.
- Я розбудив тебе. Хто ще розбудив би тебе? - сказав ворон.
Відразу вони надягли лижі й відправилися додому. По шляху Емемкут сказав батькові:
- Батько, побіжимо, наперегони до будинку, хто з нас моторніше?
- Куди тобі, телепень, відразу обжену тебе! - говорить ворон батько.
- Добре, усе таки побіжимо наперегони, – говорить Емемкут.
Негайно ворон побіг на своїх залізних лижах. Емемкут тільки-но задні кінці лиж ворона побачив, як швидко ворон побіг.
Ворон повернувся додому. Емемкут прийшов додому, коли вже усе лягли спати.
- Ех, а я те думав, що ворон неповороткий, думав, легко обжену його! - сказав Емемкут.