Один юнак дуже любив одну дівчину й праг на ній одружитися. Але ось, забирають його на війну, і говорить він своєї улюбленої:
- Дивися не виходи за інший, я скоро повернуся, і ми з тобою одружимося. А щоб ніхто не довідався про їхню любов, юнак назвав дівчину Кокосовою Пальмою, а вона його - Кокосовим Горіхом. Попрощалися вони один з одним, гірко плачу, і пішов юнак на війну. Багато наречених сваталося до дівчини, але вона всім відмовляла, усе чекала свого улюбленого. Так пройшло кілька років, і велить їй батько виходити заміж: вистачить, мол, коверзувати. Робити нема чого, довелося їй скоритися.
Настав день весілля, і саме у цей день повернувся з війни юнак. Став він розпитувати про свою улюблену й довідався, що сьогодні вона виходить заміж.
Сабоно засмутився юнак, навіть їсти не став. Помітив це слуга-індіанець і запитує, тому він такий сумний. Повідав йому юнак своє горе, а той йому й говорить:
-Не засмучуйся, мій пан, довірся мені, я усе влаштую. А надворі будинку, де жила дівчина, росло деревце. Під це деревце юнак приходив колись розмовляти зі своєї коханої. Велів йому слуга укритися під ним і обіцяв, що дівчина неодмінно туди прийде. Юнак так і зробив, а індіанець відправився у будинок нареченої.
Там уже було повне гостей, наречена з нареченим уже одягнені, і усе готове до весілля.
Чекали тільки священика. Отут індіанець попросив дозволи поздоровити
Наречену, підійшов до неї й проспівав:
Я з війни прийшов до тебе, Неужель кінець надії?
Пальму чекає свою Горіх Там, де чекав колись колись.
Отут усе захлопали у долоні й закричали:
- Браво, індіанець, проспівай іншу! Індіанець проспівав ще куплет:
З напоїв усіх вкусней Алуа, скажу по честі; Пальму чекає свою Горіх. У той же година, на тому ж місці. Гості зашуміли:
- Здорово співай, індіанець! Проспівай ще! Індіанець зрадів й проспівав: - Або ти щаслива з іншим?
Або про всі ти забула?
Пальма, Пальма, твій Горіх По своїй тужить милої.
Отут підхопилася наречена - їй, мол, пити захотілося - і за двері.
Прошмигнула вона тихенько у двір і побігла прямо до того деревця, куди колись приходила розмовляти зі своїм коханим. Він один був їй по серцю.
Кинулася вона у обійми своєму милому, а отут саме й священик підійшов:
Юнак з ним заздалегідь умовився. Обвінчав він нареченого з нареченою, і жили вони довго й щасливо.