Жив колись лулу. У нього була дружина й була маленька дочка, яку кликали Занна, а ще у них у будинку жив маленький хлопчик Зан, якого дружина лулу дитиною підібрала на дорозі.
Лулу часто говорив дружині: " До чого мені хочеться з'їсти Зана!" Але дружина йому цього не дозволяла, тому що Зан був слухняний, працьовитий і завжди зайнятий справою. Він ніколи не сперечався з ними й був гарним слугою. Маленька Занна дуже любила Зана, тому що Зан був добрий і ласкавий, завжди відіграв з нею й робив усе, що вона прагла.
Одного разу лулу привів Зана на опушку лісу й сказав йому:
- Ось сокира, пила й рубанок, а ось дерева: зроби мені корабель, який плавав би по суші. Зараз восьма година, я повернуся у десять. Якщо корабель до цього часу не буде готовий, я тебе знімання.
Побрав Зан сокира, зрубав кілька дерев, випиляв частини корабля, з'єднав їх - вийшов корабель. Тільки коштує цей корабель - і ні з місця. Що робити? Кинув він усі, упав у траву й гірко заплакав. Та ось близько половини десятого прийшла Занна - вона принесла Зану поїсти. Побачивши, що він плаче, вона стала запитувати:
- Що з тобою, Зан? Чому ти плачеш? Що тебе засмутило?
Діставши з кишені хустка, Занна витерла йому ока. Зан їй відповів:
- Поміркуєте самі, молода пані: ваш батько велів мені побудувати корабель, який плавав би по суші. Коли він повернеться о десятій годині й побачить, що такого корабля ні, він уб'є й з'їсть мене.
Занна засміялася й сказала:
- Так ти плачеш через цей?
Занна прошептала кілька слів, і корабель сам поплив по суші. Після цього вона пішла.
О десятій годині прийшов лулу, подивився на корабель і говорить:
- Молодець, Зан! Тобі під силу те ж, що й мені!
На інший день лулу повів Зана на берег ріки, дав йому кошик без дна й сказав:
- Налови мені цим кошиком з ріки два човни риби! Зараз восьма година,
У десять я прийду. Якщо ти до цього часу не наловиш мені риби, я тебе знімання. Зан став зачерпувати кошиком воду. Зачерпне, витягнеться - у кошику порожньо. Він кинув кошик, сіл на березі й заплакав. До половини десятого прийшла Занна - принесла Зану поїсти. Побачивши, що Зан плаче, вона запитала:
- Зан, чому ти знову плачеш? Що у тебе трапилося?
- Поміркуєте самі, молода пані, - відповів Зан.- Ваш батько дав мені
Кошик без дна й велів наловити нею два човни риби. Коли він прийде у десять
Годин і побачить, що риби ні, він уб'є й з'їсть мене.
Занна, не говорячи ні слова, побрала у нього кошик, зачерпнула нею у ріці - і разом витяглася риби на два човни.
Зан з'їв усе, що принесла Занна, і вона пішла.
О десятій годині прийшов лулу, побачив рибу й сказав:
- Молодець, Зан! Тобі під силу те ж, що й мені!
На інший день лулу повів Зана на вершину високої - високої гори. Там він дав йому свинцеву мотику й свинцевий полольник і сказав:
- Ось гарна мотика й гарний полольник. Скопай усю цю гору й засіяй її маїсом. Зараз восьма година, у десять я прийду. Якщо до цього часу вся гора не буде засіяна й маїс не поспіє, я тебе знімання.
Маленький Зан побрав мотику, ударив нею - мотика погнулася; побрав полольник, спробував полоти - полольник розігнувся. Нічого не виходить! Кинув він мотику й полольник, сіл на камінь і заплакав. Незабаром Занна принесла йому поїсти й, побачивши, що він знову плаче, запитала:
- Що це ти, Зан, знову плачеш? Що ще з тобою трапилося?
- Поміркуєте самі, молода пані, - відповів Зан.- Ваш батько дав мені цю негідну мотику й цей негідний полольник і наказав скопати гору й засіяти її маїсом, та ще маїс повинен до його приходу поспіти. Коли він прийде й побачить, що гора не скопана й маїс не поспів, він уб'є й з'їсть мене.
Занна побрала мотику й ударила нею по землі, побрала полольник і провела їм - миттю гора була скопана, засіяна, маїс виріс і поспів. Лулу прийшов, побачив це й сказав:
- Молодець, Зан! Тобі під силу те ж, що й мені!
На інший день лулу підняв Зана рано ранком, відвів у двір і сказав:
- Сьогодні ти будеш працювати тут. Ось великий камінь, а ось качине яйце. Поклади яйце на землю й кинь на нього цей камінь, але дивися не розбий яйце - якщо розіб'єш, я вб'ю й знімання тебе!
Бідний Зан, як він міг урятуватися? Він поклав яйце на землю, побрав камінь,
Кинув на яйце, і воно розбилося. Лулу завив від радості, схопив Зана, звалив його собі на спину, відніс у кут двору, де стояв маленький сарайчик, кинув туди й замкнув на ключ. Після цього він пішов у будинок і, зустрівши по дорозі Занну, сказав їй:
- Відправляйся скоріше на кухню, налий повний казан води й постав його на вогонь - мені потрібно зварити Зана.
Занна побігла на кухню, підібрала там із землі три камінчики й сказала одному з них:
- Коли батько окликне мене й запитає, чи розпалила я вогонь, ти відповіси йому: " Так, тато, він уже горить!"Занна кинула перший камінчик у казан, а потім побрала другий і сказала йому:
- Коли батько окликне мене й запитає, не чи закипає вода, ти відповіси йому: " Так, тато, уже співає!"Занна кинула другий камінчик у казан, побрала останній і сказала йому:
- Коли батько окликне мене й запитає, чи готова вода, ти відповіси: " Так, батько, приходь за нею!" Занна кинула останній камінчик у казан, а потім пішла у кут двору, до сарайчику, де сидів маленький Зан, вимовила тихенько кілька слів, і двері розгорнули. Занна схопила Зана за руку, і не говорячи ні слова вони побігли.
Через якийсь час лулу відкрив вікно й крикнув з кімнати, думаючи, що дочка на кухні:
- Агов, Занна, ти розпалила вогонь? Перший камінчик йому відповів:
- Так, тато, він уже горить!
Лулу сіл, почекав, а потім знову крикнув дочки:
- Агов, Занна, вода закипає? Другий камінчик йому відповів:
- Так, тато, уже співає!
Пройшло небагато часу, лулу втретє підійшов до вікна й уже рассерженно крикнув:
- Занна, закипіла у тебе нарешті вода? Останній камінчик йому відповів:
- Так, батько, приходь за нею!
Лулу втік зі сходів, кинувся на кухню, а там вогонь не горить і казан порожній. Кинувся на інший кінець, двору, підбіг до сарайчику - двері розкриті, а Зана й сліду нема.
Від злості на губах у лулу виступила піна. Він помчався назад у
Кімнату, надяг чоботи, вискочив на дорогу й кинувся навздогін за втікачами.
Занна оглянулася, побачила, що лулу їх доганяє, і сказала Зану:
- Батько женеться за нами!
Серце у Зана завмерло, і він викликнув:
- Про Боже, молода пані, що нам тепер робити?
- Не бійся, - відповіла йому Занна.-Ти перетворишся у ставок, а я у качку, і нехай він тоді нас ловить!
Та негайно Зан перетворився у ставок, а Занна у качку. Лулу добіг до ставка, побачив у ньому качку й запитав:
- Агов, качка, Зан і Занна тут не пробігали? Качка відповіла:
- Кря-Кря!.
Лулу знову запитав те ж саме, а качка йому знову:
- Кря-Кря!
Він не став більше запитувати, видрав на високе-превисоке дерево й став дивитися. Дивився-Дивився - на дорозі ні душі. Нічого не поробиш - спустився з дерева й, так і не придумавши, як йому бути далі,
Повернувся додому й сказав дружині:
- Я бачив тільки качку у ставку, але скільки не запитував її про Зана й Занну, у неї на усе була одна відповідь:. " Кря-Кря, кря-кря!" Немає жодного живої істоти глупее качки!
Дружина засміялася:
- Ну ні, я знаю істоту глупее: лулу глупее качки! Як ти не зрозумів,
Що це вони й були? Занна посміялася над тобою - вона і є ця качка. Біжи скоріше, піймай їх!
Лулу розлютувався, повернувся на дорогу й знову помчався слідом за втікачами. Занна обернулася, побачила, що лулу за ними женеться, і сказала Зану:
- Батько знову нас доганяє, але ти не бійся - усе буде добре. Я перетворю тебе у візок з ослом, а себе у возія.
Лулу добіг до них і, побачивши на дорозі візок з ослом, який упирається й не прагне йти у гору, запитав у возія:
- Агов, возій, не бачив, не пробігали тут Зан і Занна? А возій знай підштовхує позаду візок і покрикує:
- Н-Але, пішов! Н-Але, пішов!
Лулу знову запитав, не чи бачив возій Зана й Занну, а возій замість відповіді:
- Н-Але, пішов! Н-Але, пішов!
Лулу набридло запитувати, він піднявся на пагорок і став дивитися звідти. Дивився-Дивився, але крім возія з візком нікого на дорозі не побачив. Так і довелося йому повернутися ні із чим. Він розповів про усе дружині, а дружина йому й говорить:
- Ну й дурний же ти! Адже це вони й були! Піду-но я сама - тобі їх однаково ніколи не піймати!
Та вона побігла по дорозі. Занна обернулася, побачила, що біжить матір і сказала Зану:
- Зан, бідний мій Зан, ми загинули - цього разу за нами женеться моя
Мати, вона хитріше мене! Але я Усе-таки що-небудь придумаю, і, може бути, нам удасться урятуватися.
Та негайно вони перетворилися у дві квітки. Дружина лулу добігла до них і сказала:
- Агов, діти, ви думаєте, два нетями начебто вас можуть відіграти із мною у чарівників? А ну вставайте зараз же!
Зан і Занна встали перед нею й заплакали. Дружина лулу подивилася на них і задумалася. Якщо вона відведе їх до чоловіка, він їх з'їсть; але ж Занна її дочка, та й Зан у неї з перших днів його життя. Серце жінки стислося: ні, вона цього не зробить. З очей її потекли сльози, вона обійняла Занну, розцілувала її, а потім підштовхнула до Зану й сказала:
- Ідіть, діти! Ідіть же,.я вам дозволяю!
Зан і Занна пішли далі, а жінка стояла й дивилася їм вслід доти, поки вони не зникли вдалечині. Тоді мати Занни втерла сльози й пішла у свій будинок.
По дорозі їй зустрілися два більші собаки. Вона вбила їх, розрізала у них животи й вийняла печінка. Прийшовши додому, вона віддала печінку чоловікові й сказала:
- Ось їхня печінка, їж, а я піду ляжу спати - я дуже утомилася. Лулу з'їв собачу печінку, але не наївся й став гарчати:
- Чому ти не принесла їх цілком? А дружина йому на це сердито відповіла:
- Що я, кінь, щоб везти на собі два такі важкі тіла? Вистачить гарчати, дай поспати - у мене очі сліпаються!