Провчений скнара

Жив одного разу дуже багатий купець. У нього було багато майна, багато грошей і більші череди. Але він був неймовірно скупий. Якщо треба було витратити один шай, то йому видалося, що разом із цією мідною монеткою у нього виймають серце. У купця не було ні синів, ні дочок: його дружина була бездітна. Але він усе збирав і збирав невідомо для кого. Та ось трапилося, що дружина його завагітніла. Та сказала вона одного разу своєму чоловікові: "Я зовсім втратила апетит, нічого не можу побрати у рота. Але зараз мені захотілося кебаб. Пішли слугу у череду за ягням і накажи приготувати кебаб". Чоловік відповів: "Ти, видне, рехнулась. Не можу я через твою примху втрачати ягняти". Дружина сказала: "Чоловік мій, чому ти так скупий? Бог поверне тобі сторицей за це ягня. Усього у нас удосталь, а дітей немає. Може бути, бог дарует тобі сина". Чоловік їй відповів: " Якби ти навіть умирала, і те я не став би заради тебе різати ягняти". "Не скупися, - сказала дружина, - прошу тебе, адже не для себе я намагаюся, а для дитини, яка повинен народилися у нас". "Навіщо ти мені розповідаєш казки? - відповів чоловік, - Хіба я сам не мріяв про те, щоб ти народила мені сина? Та Усе-таки я не стану різати для тебе ягняти".. "У такому випадку, заради бога, сходь на базар і купи мені шматок печінки. Я її поїм, і, може бути, твій син не зачахне у моєму чреве, тому що я зовсім втратила апетит". Коротше кажучи, чоловік відправився на базар за печінкою. Він підійшов до м'ясника й довідався про ціни. М'ясник сказав, що печінка коштує чотири шая. Але, знаючи неймовірну скнарість цієї людини, він додав: "Якщо підеш на Нижній базар, те там, мабуть, ти купиш печінку за три шая". Купець подумав: "Якщо я вже вийшов з будинку й побував на базарі, навіщо мені втрачати один шай? Спущуся на Нижній базар і куплю печінку за три шая". Коротше кажучи, він відправився на Нижній базар і запитав у м'ясника: "Скільки прагнеш за печінку? Три шая". "Це дорого". М'ясник відповів: "На - Великому базарі печінку продають за два шая". Купець почав роздумувати й сказав сам собі: "Я вже стільки часу витратив даремно. Піду-но на Великий базар і куплю печінку за два шая". Коротше кажучи, він пішов на Великий базар і став торгуватися. Коли м'ясник сказав, що печінка коштує два шая, він викликнув: "Це дуже дорого!"М'ясник відповів: "Якщо прагнеш купити подешевше, те йди у пригород. Там продають печінку за один шай". Купець почухав потилицю, зітхнув і подумав: "Я вже стільки був у шляху, так що не пошкодую сил, піду у приго- рід і куплю печінку за один шай". Коротше кажучи, він відправився у пригород і скоро побачив м'ясників. "Скільки коштує печінка?" - запитав він. "Один шай". "Це дуже дорого". М'ясник сказав: "Сходь у таку-те село, там тобі дадуть печінку даром". Купець знову задумався й сказав собі подумки: "Тепер, коли я проробив такий великий шлях і перебуваю вдалині від будинку, чому б мені не побувати ще у цім селі?" Коротше кажучи, він відправився у це село. Був уже вечір, коли наш купець потрапив на базар. Та сказав йому м'ясник: "Ми торгуємо тільки м'ясом, а печінку даємо даром. Бери скільки прагнеш". "Чудово!" - зрадів купець. Але у цю хвилину він помітив, що вже стемніло. "Переночую тут, а рано ранком поберу кілька печінок і відправлюся додому", - подумав купець. Коротше кажучи, він постукався у одну із дверей. Йому відкрили слуги. Вони побачили пристойно одягненого людину. "Хто ти такий?" - запитали слуги. "Я подорожанин, - відповів він, - і провів би цю ніч у вашому будинку, якби ви мені дозволили". Слуги пішли до дружини хазяїна (самого хазяїна не було будинку) і сказали їй: "У дверей коштує пристойно одягнений людина й просить дозволи переночувати". Жінка відповіла: "Скажіть йому, нехай увійде". Слуги відкрили двері, купець увійшов і привітався. " Ласкаво просимо!" - сказала жінка. Скоро прийшов її чоловік - молодої людина, що цвіте. Він теж вітав гостя, і вони довго обмінювалися люб'язностями. А у цей час дружина купця дивилася на дорогу й думала: "Уже день минув, а він усе не йде. Скільки часу треба провести на базарі, щоб купити шматок печінки!"Хазяїн будинку присів і тихо сказав дружині по-турецки: "Спочатку повечеряємо, а потім будемо бити, або навпаки?" Жінка відповіла теж по-турецки: " У нас гість, він, напевно, голодний, тому що зробив великий шлях. Давай спочатку поїмо, а вуж потім будемо бити". Купець розумів по-турецки й, коли він почув цю розмову, затремтів усім тілом. " ПРО, горі мені! Ці люди, видне, задумали вночі мене вбити", - подумав він. "Розпорядися, щоб подали їжу", - сказав хазяїн будинку. Жінка піднялася й незабаром разом зі слугами принесла такі вишукані блюда, які подають лише царям. "Іди, будь ласка, до стола. Роздягнули з нами вечірню трапезу", - звернулися до гостя хазяїн і його дружина. Купець був голодний як вовк, але від страху у нього стискувалося горло, і він не у змозі був проковтнути навіть шматочка. Хазяї наполегливо просили його, а він відмовлявся. Коротше кажучи, купець так і не сіл за стіл. Переконавшись, що гість нічого не буде їсти, хазяїн сказав дружині: "Приготуй постіль, щоб наш дорогий гість міг добре поспати. Він, напевно, утомився з дороги". Жінка встала й розклала пухнаті ковдри, м'які матраци й шовкові подушки. Купець улігся, але страх за своє життя заважав йому заснути. Він навіть не роздягнувся й, лежачи у постелі, прислухався до того, що відбувається у сусідній кімнаті. А потім не стерпів, навшпиньках підійшов до дверей і заглянув у замкову щілину. Та що ж він побачив? Подружжя притягло на мотузці із задньої кімнати опудало людину й кинули його на підлогу. Потім вони озброїлися ціпками й стали бити опудало й плювати йому у особу. Потім чоловік потяг опудало на колишнє місце. Коли купець побачив це, він був украй здивований. "Завтра обов'язково дізнаюся, що тут відбувається", - розв'язав він і повернувся на своє ложе. Ранком, коли хазяї прокинулися, гість був уже на ногах. До сніданку подали чай і кава, і хазяї наполегливо просили його розділити з ними трапезу. "Їж, будь ласка, - говорили вони.-Ти адже давно нічого не їв". Подорожанин відповів: "Я ні до чого не доторкнуся, поки ви не відповісте мені на моє питання. Що тут відбувалося вчора ведером, коли я пішов спати? Роз'ясните мені, і тоді я буду їсти ваш хліб". Вони йому сказали: "Сідай за стіл, зараз ми відповімо на твоє питання". " Ні, спочатку ви мені розповідайте, а вуж потім я сяду за стіл". "Клянуся, що про усе тобі розповім, - сказав хазяїн.- Їж і пий, а потім ти почуєш одну цікаву історію". Коротше кажучи, вони їли й пили, а потім хазяїн будинку сказав своєму гостеві: "Ти бачив опудало людини, яке ми били і якому плювали у особу. Спочатку ми повечеряли, а потім його били. Іноді ж ми робимо навпаки: спочатку б'ємо, а потім сідаємо вечеряти. Такий вуж заведений у нас звичай, і ми від нього не відступаємо. Знай же, - продовжував гостинний хазяїн, - що людей, опудало якого валяється у сусідній кімнаті, був дуже багатий, мав багато кози, овець і коней. Але він був неимоверно скупий і мучив цю жінку, коли вона була його дружиною. Якщо йому доводилося витрачати один шай, цьому скнарі видалося, що-разом з мідною монеткою у нього забирають серце. Усе майно й усі багатства, які зараз перебувають у нас у руках, колись належали йому. Але він сам ними не користувався й терзав усіх навколишніх. Нарешті, ця людина вмерла, - продовжував хазяїн своє оповідання.- Я одружився на вдові й одержав усі його майно й усі його багатства. Усе перейшло у мої руки. Зараз ми п'ємо, їмо й насолоджуємося життям. Але у серце моєї дружини ще живуть спогаду про ті страждання й образах, які вона терпіла через його скнарість. Та ми зробили опудало по його зразкові й подобі й щодня б'ємо його й плюємо йому у особу". Коли купець почув цю історію, він задумався й сказав собі: " ПРО, горі мені! Коли я вмру, і із мною, мабуть, будуть так звертатися". Він устав і сказав хазяїнові: "Дай мені у борг сто туманів, я тобі їх скоро поверну". Хазяїн вийняв сто туманів і дав подорожанинові. Той побрав гроші й пішов на базар. Тут продавали рис, ізюм, зливи, і він купив кілька тюків. Та усе, що бачив, він купував у більших кількостях. Потім він найняв носіїв і сказав їм: "Несіть ці тюки до мене додому". П'ятнадцять носіїв несли продукти, які він закупив. Носії постукалися у двері його будинку, і дружина вийшла їм назустріч. Вона побачила п'ятнадцять дужих молодців, що знемагають під вагою вантажу. "Відкрий дверей, жінка, - сказали носії, - Ми зараз внесемо всі ці тюки до тебе у будинок". Вона відповіла: "Ви, видне, помилилися адресою. Ці тюки не наші. Довідайтеся, чиї вони, і несіть туди". Носії відповіли: "Невже ти думаєш, що ми не знаємо хазяїна цього будинку? Ми його добре знаємо. Тюки ці твої". Жінка сказала: "Ви зовсім з розуму зійшли! Що за безголові люди!"Носії відповіли: " Про жінка, клянемося, що саме хазяїн цього будинку купив усі тюки, найняв нас і показав нам дорогу. Скоро він сам прийде сюди". Жінка сказала: "Не розповідайте мені казки! Якби ви знали, скільки годин він витратив, щоб купити для мене шматок печінки, ви б так не говорили. Він пішов на базар учора ранком і дотепер ще не повернувся. Як же він міг замість печінки накупити стільки всяких продуктів? Коротше кажучи, той чоловік, який вас найняв, не мій чоловік". Вона вмовляла їх піти, а вони не слухалися її. Поки йшла суперечка, з'явився сам купець. Побачивши носіїв, що коштують у дверей будинку, біля тюків, він запитав: "Чому ви не вносите їх додому?" - Вони відповіли: "Твоя дружина не дозволяє". Купець увійшов у будинок і запитав дружину: "Чому ти не дозволяєш носіям внести у будинок їстівні припаси, які я купив?" Дружина сказала: "Чоловік мій, що це значить? Ти, який так скупий, що витратив цілий день на покупку шматка печінки, раптом так розщедрився. Не інакше як сонце зійшло на заході й наближається година светопреставления. Або, може бути, ти зачув наближення смерті? Чому ти раптом витратив стільки грошей на продукти?"Купець відповів: "Дружина, не заважай носіям поставити усе на місце, а потім я відповім на всі твої питання". Коли носії пішли, він сказав: " Вибач мене, дружина, за скнарість. Із сьогоднішнього дня усе буде інакше. Відтепер ти можеш їсти й пити вдосталь, купувати гарні плаття й прикраси, роздавати милостиню жебраком. Я тебе ні у чому не буду стискувати". Та він розповів їй про усе, що з ним відбулося.