Прослужив солдат двадцять п'ять років. Виходила йому чиста. Перед відставкою прийшов він до свого начальника й говорить: «Ваше високоблагородіє! Вам відомо, що я служив чесно й беспорочно,
Вистояв на одній квартирі всю службу й з хазяєчкою але побранился жодного разу! Дайте за мою вірну службу солдатський значок — казенний барабан!» — «Цього не можна!» — говорить йому начальник. « Як прагнете, - говорить солдат, - а без цього значка мені не можна й додому прийти, домашні не повірять, скажуть, що я Та у службі-те зовсім не був. Та коли тільки заправду не дасте цього барабана, так краще голіть вуж мене знову у солдати!» Начальник і говорить: «Ну, братик, потрібно тобі дати солдатський значок!» Солдат низько поклонився начальникові, побрав барабан і у дорогу пустився.
Іде одним селеньем і думає: де йому ночувати? Грошей ні, даром не пустять! Бачить раптом — будинок боярський осторонь. При цьому будинку сад. Та думає солдат: «Піду я у цей сад, ночую!» Підходить уводити, увести до ладу ньому, бачить альтанку у саду у віддаленості й думає: «Ось яку фатеру бог дає, не гірше моєї колишньої, даром не побереш!» Входить у альтанку: «Ба! Так отут і грубка!» Скомандував від дверей: «Три кроки вперед!»
Входить; стіл коштує, на столі пляшка, і закуска, і пиріг боярський. Солдат думає: « Кепська справа! Хто-небудь, виходить, прийде сюди! Перегоди ж! Залізу я на грубку, і жоден чорт мене там не побачить!» Поліз на грубку солдатів, тільки й думає: «Так що ж я за дурень! Із пляшки-те й не спробував!» Пішов знову до стола. « Дай-но, - говорить, - чебурахну, смілішай буде!» Вистачив з горлечка порядком, заліз потім на піч, причаївся у куточку. Раптом чує: «Тпру, кобила!» Дивиться солдатів: іде у альтанку якийсь чоловік, прямо за стіл, побрав пляшку й говорить: «Щось нині не повна, поскупилася бариня!»
Ось і вона їде, а солдат думає: «Кінноти валить!»
Приїхала бариня, усякої всячини навезла. Попили, поїли отут ці приїжджі і йдуть до печі. А солдат як крикне на них з кута: «Куди вас чорт несе? Алі мало альтанки-те?» Вони як кинуться бігти обоє геть! А солдат у барабан бити! А вони-те мчать без оглядки! Солдат зліз із печі, повечеряв за перший сорт, виходить із альтанки, тільки одні коня коштують із візками, а з людей нікого немає! А ці приїжджі - те, мабуть, солдата-те за чорта прийняли, та й утекли від нього.
Солдат пождав, пождав їх, бачить, довго немає, негайно ж сіл у коляску ихову, стьобнув коней, коня помчали, солдат і поїхав на них паном у свою батьківщину. А там розповів: «Ось я до якого богачества дослужився, - ступайте-но, мол, і ви, сиволапі, служити по-моєму, по-солдатському!»
Ось які солдати-те размолодчики бувають!