Тема пам’яті в лірику А. Твардовского
Ми все в боргу перед минулим і майбутнім. Кожний з нас відповідає за свій час, що це майбутнє готовить. Але відповідальності не буває без пам’яті про прошлом, без причетності до подій, що відбуваються. “Я жив, я був, за геть усе я відповідаю головою”, – писав А. Твардовский. Його життєве кредо – відповідати за все. Його добутку – це живаючи біль овремени.
Вони вчать нас милосердю, високій моральності, гражданственности, учать бути “людьми з тих людей, що людям, не ховаючи око, дивляться в очі”. Поет своїми добутками переконує
Військова тема – одна з головних тем творчості А. Твардовского. Поет пройшов всю війну. Покликаний в 1939 році в ряди Червоної Армії, він був рядовим, потім військовим кореспондентом. Його численні нариси, поема “Василь Теркин”, вірша, написані на фронті, одержали
Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни. У тім, що вони, хто старше, хто моложе Залишилися там, і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти, Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки… Розповісти про страшну війну – священний обов’язок А. Твардовского, і він неодмінно повинен його виконати. Поет, з його погляду, “краще всіх не світлі” знає, про що і як потрібно говорити. В одному з віршів останнього років А. Твардовский висловив думку: Вся суть в одним-єдиному завіті: Те, що скажу, до часу танучи, Я це знаю краще всіх на світі Жив і мертвих, знаю тільки я. А. Твардовский постійно вертається до теми памяти, покаяння, відповідальності перед загиблими.
У стихотворении “Я вбитий під Ржевом”, написаному від імені загиблого солдата, ця тема досягає трагічного звучания: Ви повинні були, брати, Устояти, як стіна, Тому що мертвих проклятье – Ця кара страшна. В іншому вірші “У той день, коли закінчлась війна” поет говорить про єднання мертвих і живих. Біль про загиблих, про трагічне минуле не можна вичеркнуть із пам’яті. Не тільки дарма, але й небезпечно думати, з погляду А. Твардовского, начебто час “затягне будь-який біль”, “будь-яке минуле”.
Поема “По праву пам’яті” підсумовує пережите й самим поетом, і його близькими. У центрі поеми – “не століття недоброї пам’яті, щозабувається, справи”. Ми не можемо забувати свого минулого, адже “хто ховає минуле ревінняниво, той навряд чи з майбутнім у ладі”. Головною темою в добутку стає тема покаяння.
Проблема памяти переростає в проблему відповідальності. Ліричний герой поеми виступає в ній від імені всього народу, доторому культ особистості заважав іти по вибраному шляху. Поет від імені народу вершить історичний суд і виносить вирок. Він витягає з минулого історичний урок в ім’я майбутнього, кличе читача до вибору усвідомленої життєвої позиції: все потрібно “мерять” тільки правдою, тому що це єдина гарантія від нових помилок.
Одна неправда нам у збиток, И тільки правда до двору! Поет міркує в добутку “По праву пам’яті” про культ особистості, про сталінські часи, про загублені й зламані людські долі. Він призиває зберігати пам’ять, не забувати ті, хто прийшов з війни, загинув у таборах. А. Твардовский називає пам’ять про війну, про трагического минулому жорстокої.
Виявляється, жорстокими можуть бути не тільки люди! Ця “жорстока пам’ять” як би предупреждает нас: трагедія війни не повинна повторитися. Війна – жесточе немає слова. Війна – печальней немає слова.
Війна – святіше немає слова. На нас лежить відповідальність перед полеглими людьмі. На нас лежить відповідальність за наше минуле, доторое ми не повинні забувати. Говорять, що час лікує. Але страждання, пам’ять із історії безглуздо вичеркивати.
Якщо ми зробимо вигляд, що в нас не було крутих обривів, ям, ми ризикуємо догодити в нові. Ми повинні вчитися на помилках минулого. Вертаючись назад, до тої жорстокої пам’яті, поет звертається до нинішнього й всім прийдешнімім поколінням
(2 votes, average: 4.00 out of 5)