ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ В ЛІРИКУ МИКОЛИ ГУМИЛЕВА

Роль поезії в житті – ключове місце у світогляді поета. Це та соціальна ніша, що дозволяє поетові почувати себе незайвим у суспільстві й світі взагалі. По способі визначення місця поезії авторів можна розділити на два “табори”: на ті, хто вважає поезію доповненням (розумним) до громадського обов’язку, і тих, хто ставить її в главу кута, почитає поезію за певний фактор поводження. Я б відніс Н. Гумилева до другої групи, особливо з огляду на його аполітичність (принаймні, у юні роки) взагалі й рецесивність соціальних тим у його віршах вчастности.

Поезія

для Гумилева глибоко ритуальна. Микола Гумилев віддається їй повністю й цим пишається. Поет з’являється в нього жерцем, що рядками-заклинаннями здатний судити й коректувати дійсність. Але за такі привілеї необхідно платити – поет стає вічним блукачем конкістадором, що втратив своє Ельдорадо, так жодного разу його й не увидели. Надзвичайно ярки в лірику Гумилева мотиви покликання й служіння: щось надприродне безповоротно міняє життя

Наприклад, в “Гордовитий, як юнак, лірик…” (“Чуже небо”) авторові є хтось незваний і блиском випадкових жестів перетворює життя в хаос: …І

став я з тих пор божевільним, Не смію повернутися у свій будинок И все говорю про пришедшем Безсоромну його мову. Очевидно, так стають поетами. Варто звернути увагу на риси “гордовитого юнака”, що персоніфікує поезію

Він примхливий і претензійний, не відає про такт, самозосереджений, але в той же час не можна не скоритися його чарівності й “зухвалій грі перснями”. Інший повторюваний мотив – усвідомлення необхідності жертви й невідворотності загибелі на шляху конкістадора; як не випадковості, але плати, частини ритуалу. Наприклад, вірш “Конквістадор”, де герой, умираючи, не відмовляється від мети: …А полум’я клубилося И чекав конквістадор, Щоб у смерті відкрилося Йому Ельдорадо. У вірші “Заблудлий трамвай” перед нами виникає образ вихрячи, потойбічного трамвая, що мчить героя крізь мир навиліт, через простір і час, життя й смерть

Тут зустрічається все розділене, велике й мале, урочисте й сентиментальне. Поет ставиться вище життя, незалежно від її. Для нього стираються тимчасові рамки, він одержує поняття про якусь абсолютну волю, про “наджиттєву” зв’язку подій. Але самий головне, поет випробовує неможливу для смертного, нездатного потрапити в “заблудлий трамвай”, гаму почуттів: Машенька, я ніколи не думав, Що можна так любити й сумувати. Тобто поезія для Гумилева самодостатня й не вимагає інших виправдань свого існування

Поет навіть не розуміє, як можна обходитися без цього єдино необхідного компонента буття, без “світлого раю” і шляхи до нього. На закінчення приведу першу строфу вірша “Христос”: Він іде шляхом перловим По садах береговим. Люди зайняті непотрібними, Люди зайняті земними…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ В ЛІРИКУ МИКОЛИ ГУМИЛЕВА

Categories: Нові твори

Links