Тема поета й поезії в лірику Н. А. Некрасова

Н. А. Некрасов пише в той час, коли в російській літературі безроздільно панує проза, в епоху непоетичну. Саме в такі моменти поетові особливо важливо визначити призначення поета й роль поезії в житті, виправдати необхідність своєї Творчості. І Н. А. Некрасову доводиться шукати нову аудиторію, нові напрямки в лірику. Російська поетична традиція створила два стійких образи поета: поет-пророк і друг-віршотворець. Н. А. Некрасов починає з полеміки з обома образами. Пророк осміяний ще в юнацьких віршах, але й другий образ явно не відповідає некрасовским

поданням: И поетом, мазуном волі, Іншому ліні – не був ніколи, – говорить про себе Н. А. Некрасов

Що ж можна протиставити традиції? Н. А. Некрасов першим починає говорити про зниження ролі літератури, представляє поезію важкою й безрадісною працею: Свято життя – молодості роки – Я вбив під вагою праці… Поет у Некрасова перебуває під ярмом повсякденного, він спускається з небес на землю, заходить у підвали, а тому він привселюдно відрікається від поетичних атрибутів і відмовляється оспівувати “вроду долин, небес, і моря, і пещення милої”.

Подання Н. А. Некрасова про сутність і призначення

поезії складалися в процесі творчого спілкування з ідеологами революційної демократії Н. Г. Чернишевським, Н. А. Добролюбовым, а також такими прогресивними письменниками, як М. Е. Салтиков-Щедрін, Л. Н. Толстой. Ще в ранній період творчості Некрасов не сумнівається: Хто в одру страждаючого брата Не пролив сліз, у кому состраданья ні, Хто продає себе юрбі за злато, Той не поет! В 1852 році Н. А. Некрасов пише вірш “Блаженний незлобивий поет…

“. У ньому чітко протипоставлені два типи поета літератури того часу. З одного боку, – незлобивий поет, прикладом якого для Миколи Некрасова був Василь Жуковський. У ньому “мало жовчі, багато почуття”, його ліра миролюбна: Дивуючись великому розуму, Його не женуть, не злословлять, И сучасники йому При житті пам’ятник готовлять…

Незлобивому поетові протиставляється образ поета помсти й суми. Він, викривач юрби, збройний сатирою, замість одобренья його чекають огуди й гоненья: Питая ненавистю груди, Вуста озброївши сатирою, Проходить він тернистий шлях Зі своєї карающею лірою. Прикладом такої людини для Н. А. Некрасова стає Н. В. Гоголь. Так Н. А. Некрасов заявляє про протиборство в російської поезії эстетского й цивільного напрямків і заперечує “чисте мистецтво”. У вірші 1856 року ця тема знайшла свій розвиток у діалозі між Поетом і Громадянином: Ти знаєш сам, Яке час наступило; У кому почуття боргу не охолонуло, Хто серцем непідкупно прямий, У кому дарованье, сила, влучність, Тому тепер не повинне спати…

– призиває Громадянин – один з перших позитивних героїв лірики Некрасова. Нудьга, млявість поета не відповідають епосі, щирий поет не може існувати без тісного зв’язку з подіями громадського життя. Н. А. Некрасов полемізує з поетами, що пропагують “чисте мистецтво”, і затверджує, що поет у першу чергу повинен бути громадянином: Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний

Монологи Громадянина, звернені до Поета, перейняті глибоким патріотичним почуттям, у них звучить заклик до боротьби. Як син не може дивитися на горе й страждання матері, так і поет не може спокійно дивитися на важке положення батьківщини. І Громадянин проголошує високий ідеал служіння батьківщині: Іди у вогонь за честь вітчизни, За убежденье, за любов…

Іди й гинь бездоганно. Умреш не даром: справа міцно, Коли під ним струменіє кров… У Н. А. Некрасова також нове подання й про головний поетичний образ – Музі

Цей образ з’являється ще в першому поетичному збірнику Некрасова “Мрії й звуки”, але там він традиційний, як традиційно й подання про поета. Зате вже у вірші 1852 року “Муза” Н. А. Некрасов пише про те, що не бачить перед собою “ласкаво співаючої й прекрасної” Музи. Його Муза інша: Але рано треба мною отяготели узи Іншої, неласкавої й нелюбимої Музи, Сумної супутниці сумних бідняків, Породжених для праці, страданья й оковів… Чрез безодні темні Насильства й Зла, Праці й Голоду вона мене вела… Так у творчості поета з’являється образ Музи “помсти й суми”.

Виникає й новий аспект цієї теми: Муза Н. А. Некрасова – проста російська жінка, сестра селянки, що б’ють на Сінній площі, сестра народу (вірша “Учорашній день, години в шостому…”, “Про Муза! наша пісня проспівана”, “Про Муза! я у дверей труни!”): Не росіянин – гляне без любові На цю бліду, у крові, Батогом висічену Музу…

Через поезію Некрасова проходить образ оратора, трибуна. Його поетичне “я” – це не збірний образ поета, це саме сам Н. А. Некрасов. Поет часто самотній і перебуває в постійному конфлікті з юрбою, що не розуміє й не приймає його віршів, висміює поета

Шлях людини, що решили служити народу, важкий – він може залишитися для своїх читачів безвісним, його кляне юрба, не дарують сучасники, так, цей шлях воістину тернистий: …свій вінець терновий прийняла, Не здригнувшись, знеславлена Муза И під батогом без звуку вмерла. Вище призначення поета Н. А. Некрасов бачить у беззавітному служінні народу. Тема народу, батьківщини стає однієї з найважливіших тем усього творчості поета. Він упевнений: доти, поки актуально тему страждань народу, художник не вправі неї забуватися

Це беззавітне служіння людям – суть поезії Н. А. Некрасова. У вірші “Елегія”, одному із самих улюблених своїх віршів, Некрасов як би підбиває підсумок своїй творчості: Я ліру присвятив народу своєму. Бути може, я вмру невідомий йому, Але я йому служив – і серцем я спокійний…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема поета й поезії в лірику Н. А. Некрасова

Categories: Нові твори

Links