ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ В ЛІРИКУ ПУШКІНА Й ЛЕРМОНТОВА

Пушкін і

Лермонтов. Їхні імена поруч на небокраї

Росіянці поезії. У своїй Творчості кожний

З них досяг вершин майстерності, тому

Так цікаві й важливі для нас їхньої думки про

Поеті й поезії, про місце письменника в суспільстві.

Думки ці вистраждані, підкреслене

Незалежні від думок “світської черні” (вірша

А. С. Пушкіна “Розмова книгопродавца з

Поетом” (1824), “Поет і юрба” (1828), “Поетові”

(1830) і інші).

Хто ж

Такий поет у поданні Пушкіна й

Лермонтова? Поет – обранець неба (Лермонтов

Про

себе: “Ні, я не Байрон, я іншої. Ще

Невідомий обранець…”), наперсник богів (згадаємо

Вірш Пушкіна “Дельвигу” (1817): “наперсникові

Богів не страшні бури злі…”), що володіє

Рядом якостей, які відрізняють його від

Звичайних людей. Поет наділений

Вселюдською, всесвітньою чуйністю.

“Почуття правди”, здатність бачити мир

Таким, який він є, – невід’ємне

Властивість усякого щирого поета.

Є

Почуття правди в серце людини,

Святе

Вічності зерно:

Простір

Без границь, теченье століття

Объемлет в

Коротка мить воно, –

Писав

М. Ю.

Лермонтов у вірші “Мій будинок” в 1830

Року. Вища художня правда

Досягається ціною більших позбавлень, ціною

Жертовного служіння добру. Пушкіна взагалі

Уважав, що:

Поки не

Вимагає поета

До священного

Жертві Аполлон,

У турботах

Суєтного світла

Він

Легкодухо занурений…

(“Поет”,

1827)

Поетичне

Служіння – завжди жертва, пов’язана з

Зреченням від багатьох “мирських благ”. В

Посланні “До друга віршотворцеві” (1814)

Пушкіним сказані гіркі слова про долю

Росіян поетів:

Лачужка під

Землею, високі горища –

От пишні

Їхні палаци, чудові зали.

Поетів –

Хвалять всі, харчують – лише журнали;

Котиться

Повз їхню фортуну колесо…

До ідеї

Жертовності поетичного служіння

Підводили Пушкіна й Лермонтова роздуму про

Їхніх власних долях, сама історична

Дійсність. Перед очами Пушкіна

Був приклад поетів-декабристів, у вухах

Лермонтова ще немов би звучав злочинний

Постріл Дантеса. Показово, що “дієслово

Смерті” двічі

Використовується вже на самому початку

Вірша “Смерть поета” (1837):

Загинув поет!

– невільник честі –

Упав,

Оклеветанный поголоскою…

Мотив

Жертовності відчувається й у вірші

Пушкіна “Пророк” (1826), і в однойменному

Творі Лермонтова. Пушкінський пророк

Даний у розвитку, у динаміку, у русі.

Кульмінація вірша полягає в

Словах:

И він мені

Груди розсікли мечем,

И серце

Трепетне вийняв,

И угль,

Палаючим вогнем,

У груди

Отверстую водвинул.

Але

Принесена жертва не даремна. Енергія

Знаходить вихід у наказовому “пали”

Останнього рядка:

И Бога глас

До мене воззвал:

“Повстань,

Пророк, і виждь, і внемли,

Здійснися

Волею моєї, И, обходячи моря й землі,

Дієсловом

Пали серця людей”.

Вірш

Лермонтова “Пророк” (1841) створено зовсім в

Іншу епоху. Посилення консервативних

Тенденцій у суспільстві вплинуло й на

Поезію. Лермонтовского пророка закидають

Каменями. Він біжить від “ближніх”, біжить, але

Залишається пророком. Жертва принесена, але це

Марна жертва. У цьому й полягає

Трагізм лермонтовского героя. Пророкові

Внемлет лише безгрішна природа:

Завіт

Предвечного зберігаючи,

Мені тварина

Покірна там земна;

И зірки

Слухають мене,

Променями

Радісно граючи.

Самолюбні

Старці лякають їм дітей:

“…Дивитеся

Ж, діти, на нього:

Як він

Похмурий, і худий, і блідий!

Дивитеся,

Як він наг і бідний,

Як

Нехтують всі його!”

Подібні

Мотиви знаходимо й у багатьох інших

Віршах Лермонтова періоду

Політичної реакції в країні: “Поет” (1838),

“Не вір собі” (1839), “Журналіст, читач і

Письменник” (1840) і в лірику Пушкіна 1830-х років.

Досить згадати вірш “Луна”

(1831):

ЧиРеве

Звір у лісі глухому,

ЧиСурмить

Ріг, чи гримить грім,

ЧиСпіває

Діва за пагорбом –

На всякий

Звук

Свій відгук

У повітрі порожньому

Народиш ти

Раптом.

Ти внемлешь

Гуркоту громів,

И гласу

Бури й валів,

И лементу

Сільських пастухів –

И шлеш

Відповідь;

Тобі ж немає

Відкликання… Такий

И ти, поет!

Сумні,

Горькі слова! Трагічне визнання генія,

Приреченого на нерозуміння сучасників!

И все-таки час розставив усе на свої

Місця. Поезія Пушкіна й Лермонтова зайняла

Гідне місце в російської класичної

Літературі. Збулися пророчі слова

Пушкіна:

Ні, весь я

Не вмру – душу в заповітній лірі

Мій порох

Переживе й тленья втече –

И славний

Буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде

Хоч один пиит.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ В ЛІРИКУ ПУШКІНА Й ЛЕРМОНТОВА

Categories: Нові твори

Links