Моральна проблематика лірики А. Т. Твардовского
У житті поета було багато випробувань, гірких вражень і переживань. Пройшовши дорогами Великої Вітчизняної як співробітник фронтової газети “Червона зірка”, побачивши жахи війни, Твардовский говорив у своїх віршах про самому головний, що хвилювало людини, солдата в гіркі й важкі мінути випробувань: Коли пройдеш таким шляхом Не день, не два, солдатів, Ще зрозумієш, Як доріг будинок, Як отчий кут святий. Простими словами поет розповідає про фронтові будні; вірші його скоріше схожі на нариси, випадні замальовки епізодів бою, нічлігу, танкової
Особливо характерні в цьому змісті вірша “Листопад” (1943 г. ) і “Два рядки” (1943р.) – болісний спогад про вбитий ще у фінську війну ” бійці-парубійкові”: Мені шкода тої долі далекої, Начебто мертвий, самотній, Начебто це я лежу, Що Примерз. Маленький, убитий На тій війні незнаменитої, Забут, маленький, лежу.
Лірика А. Твардовского залучає не тільки образною точністю, майстерністю слова, але й широтою
Але скількох я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живі. Це була частина мене”.
Уникаючи риторики, простими словами розповідає поет про фронтові будні; вірші його скоріше схожі на нариси, випадні замальовки епізодів бою, нічлігу, танкової атаки, але за всім цим – неприйняття війни (“Війна – жесточе немає слова”), жаль до загиблим (“Війна – печальней немає слова” ), священна необхідність захисту Батьківщини (“Війна – святіше немає слова”). Жах війни запам’ятався в пам’яті поета ще під час фінської кампанії в образі бійця-парубійка, “що був у сороковому році вбитий у Фінляндії на льоді”: Лежало якось невміло По-детски маленьке тіло. Шинель до льоду мороз пригорнула, Далеко шапка відлетіла. Із часом лірика Твардовского помітно еволюціонує, тяжіючи до стислості й отточенности поетичної форми. Сам автор згодом визначив владевшие їм під час війни й після її думки як “навечное зобов’язання живих перед полеглими за спільну справу, неможливість забвенья, неизбивное відчуття як би себе в них, а їх у собі”.
Це стало чільним мотивом його післявоєнної лірики й виявилося вже у вірші “Я вбитий під Ржевом” ( 1945-1946). Вірш написаний від першої особи. етаформа здалася Твардовскому найбільш відповідній ідеї вірша – єдності живих і полеглих.
Загиблий солдат бачить себе лише “часткою народного цілого” і його хвилює, так само як і всіх, чиї “очі померкли”, усе, що свершилось потім, після нього. Боязка надія на те, що “здійсниться слово клятви святий”, виростає в міцну віру – нарешті-те потоптана “міцність вражої землі”, настав довгоочікуваний День Перемоги. У вірші “Дорога до будинку” мова йде про нескінченно довгу дорогу війни: Він був від плеча до плеча нагороджений, Але є чи така нагорода, Що вислужив, виходив, вистраждав він?
– Мабуть, що немає. І не треба! Простий факт, переданий поетові старим знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовскому матеріалом для створення маленької новели “Оповідання танкіста”. Поет не просто переказав почуте від майора Архипова, але й відчув себе учасником описуваної події й взяв на себе частина провини ліричного героя за те, що забув запитати ім’я хлопчика.
Вірш “Я знаю, ніякої моєї провини…” – лаконічне й тому особливо пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями.
З одного боку, упевненість у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з інший же – в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям. Троєкратний повтор частки “все-таки”, що виражає сумнів, виводить на поверхню свідомості далеко сховане почуття не затихаючої згодом болю. Почуття це иррационально – властиво, як міг Твардовский “зберегти” своїх співвітчизників? – але саме тому глибоко й істинно.
“Я” – живий і “інші” – мертві – от основний конфлікт вірша, так і не дозволений у фіналі (многоточие означає ще й те, що внутрішній монолог не припинений, що ще не раз ліричний герой буде сам із собою вести цю болісну розмову). Вірш відрізняє лексична простота, відсутність яких-небудь образотворчих ефектів. У пору, коли головна заслуга в перемозі над фашизмом приписувалася керівництву Сталіна, а роль самого народу, його подвиги й жертви применшувалися, ці мотиви творчості Твардовского мали особливе значення. “Жорстока пам’ять” (так називається одне їхній віршів) була одночасно насущна необхідної, відновлюючи справедливість, очищаючи й облагороджуючи людську душу, допомагаючи усвідомити свою єдність із народом і його долею.
Цій темі поет залишився вірний назавжди, до останнього років зберігши неослабне почуття причетності трагедії війни й жалі до всіх жертв. У віршах Твардовского першого післявоєнного років чулися й “одичні” мотиви, породжені природною гордістю за здобуту перемогу, а також вірою в майбутнє, в успіхи в мирній праці. При цьому поет твердо дотримується тих моральних заповідей, які висловив і вустами загиблого воїна у вірші “Я вбитий під Ржевом”: “Радіти – не хвалькувато в годину перемоги самої”.
Навіть воістину небувала подія – поле Гагаріна в космос – осмислюється поетом як ланка всього народного життя й історії. У вірші “Космонавтові” (1961) Твардовский згадує безіменних льотчиків військового років і містить: Так відбилася в доблесті твоєї И доблесть тих, чий день згас безцінний В ім’я наших і прийдешніх днів
(2 votes, average: 2.50 out of 5)