Іраклій Абашідзе Поезії в перекладі Миколи Бажана
Іраклій Абашідзе
Поезії
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Пісня про перший сніг
Вночі сьогодні сніг ішов.
Чому до мене не прийшла, ти знов
Мене вгорнути в теплий свій покров?
Я рано встав, і вийшов я на сніг
Шукать слідів твоїх маленьких ніг.
Засніжено верійський шлях,
Застелено лапатим снігом дах,
Скрізь білий шар – на площах і домах.
Так само біло квітнуть навесні
Садочки в Імеретії рясні.
Як пишно розцвіло у нас,
Як
Од цих грудневих сріберних прикрас!
Як сніг тбіліські кипариси вкрив,
Мов щедрий цвіт імеретинських слив!
Чи то блищать віддалеки
Засипані завією гілки,
Чи мають білі повстяні шапки?
Чи то шатри військові із Авчал
Розкинулись в Тбілісі на привал?
Які сніги розкішні скрізь!
Сади, будинки, вулиці вдяглись
В мережива сліпучо-білу низь.
Мене так втішив перший блиск снігів,
Як ще недавно я весні радів.
Мене втішає ця пора,
І сонце, й дощ, і вітер, і жара,-
В природи стільки вроди і добра,
Та що, кохана, в неї краще є,
Ніш ти сама, ніж
1936
Пісня про Руставелі
Розділи з поеми
Ти тут
Ти тут,
Ти тут…
Ми, трепетні й безмовні,
Наблизились до монастирських брам,-
Прадавні співи,
хори молитовні,
Вітрів дихання
Вчулись в тиші нам.
За муром
Щось зашаруділо потай,
За муром
Дзвонів тихий перебір,
І розчинились
ковані ворота
У кам’яну печеру,
В монастир.
Ти тут,
Ти тут…
Я гнався за тобою,
Охоплений, немов огнем, жагою,
І ось нарешті
Я ступити зміг
На легендарний цей поріг,
Щоб шанобливо розпочати діло,
Яке мені вітчизна доручила.
Звершилось!
Тут
Кінчається твій слід,
Вривається твоя дорога.
Як пил вітчизни,
Я упав на вхід
Твойого дому,
Вогнища твойого.
Я скрізь,
Я скрізь
Шукав тебе,
Тобі віддавши серце, наче бранку,
Не раз долав
Месхетських гір хребет,
Весь обшир Самцхе1
Зміряв до останку;
Між скель і гір,
Ущелин і долин
Ішов я за тобою навздогін,-
Десь над Курою,
В млі тмогвійських2 стін,
Твоя тропа
Чкурнула з круговиду,
А на кордоні не було і сліду…
Над Індом,
Гангом,
У садах Пенджабу,
На тій далекій і близькій землі
До мене
голос твій
Долинув звіддалі,
І я піддався на його привабу.
Як слідогляд,
Що троп шукає в тьмі,
Як пристрасний поет,
закоханий у вроду,
Я йшов,
Розшукував,
Питав
дороги Сходу,
Але вони
мовчали,
мов німі.
Де тільки не блукав,
Де тільки не проходив,-
Недремне прагнення
Зі мною
йшло у путь,-
Я вірш писав
і рвав,
Бо слів глибинна суть,
Як дивовижний сон,
Пробуджувала подив.
Я образи творив
і нищив назавжди,
Щоб не коритися
Чудному сновидінню.
Де б не ходив –
твої розшукував сліди,
За білою твоєю гнався тінню,
Вслухався в тихий шум своєї походи?…
Ти тут,
Ти тут…
Так он де змовкли кроки
І сліз твоїх
спинився журний плин,
Зросивши порох
Цих чужих долин…
І от стою
біля твойого дому,
Дивлюсь
і бачу трепетно увіч
Пригаслий жар
На вогнищі твойому,
Я – горе месхів3,
месхів дальній клич!
Голос Руставелі
В оливковому гаю Єрусалима
“Що маю більшого
за батьківщину милу?
Її, о господи,
люблю я
над усе,
Для мене
й сонця лик –
це лик її світила,
І дощ для неї йде,
і вітер
сніг несе.
О Палестино!
Я
був завше
повен віри
До слів твоїх живих,-
я віри не гублю,
Але, насамперед,
всім серцем,
ревно й щиро
Добра насущного
вітчизні я молю.
Я був би
і рабом
під сонцем її неба,
Хай шле вона
й біду, і радощі мені,
Бо що без неї
честь чи титули гучні?
Поза вітчизною
й безсмертя нам не треба!
Якщо достоєн я
її цінити чар,
Красу її узгір,
потоків повноводих,
То до кінця
складу
на Грузії вівтар
Своє життя,
і честь,
і серця жар,
і подих…
Я,
боже,
все, що мав,
що ти прислав мені,
Я
весь набуток свій
віддав вітчизні гоже,-
Нехай же
на мою
грузинську землю,
боже,
Знов вернеться
мій плач,
мої слова й пісні!
Прости ж мені,
прийми
мою молитву слізну,
Один
той самий
зойк
підношу знов і знов,-
До Палестини я
лише тому й прийшов,
Щоб тут,
ридаючи,
молитись за вітчизну!”
Невідомий напис на палестинському
Грузинському пергаменті
“Кинув світ цей Шота Руставелі,
Дужий і гордливий,
як завжди.
Думні очі втупивши у стелю,
Десять день
Не їв,
не пив води,
В келії замислено лежав.
Вірив.
Сумніву не мав.
Вірив.
Сумніву не мав.
З ким він вдався
до німого спору?
З ким
безмовно й довго розмовляв?
Десять день
вдивлявся пильно вгору.
Вірив.
Сумніву не мав.
Вірив.
Сумніву не мав.
Він свою тяжку левину гриву,
Бороди і вусів сніговій,
Брів і вій
рясно? ту срібно-сиву
Розстелив,
як саван білий свій,-
Мовчки
цей минущий світ
покинув,
В час вечірній
вічним сном спочинув.
Ми, над ложем смертним ставши,
Так казали,
сумовиті:
– Залиши нам,
любий брате,
Свій останній заповіт,-
Може, це
якусь полегкість
Принесе тобі,
баниті,
Вигнаному з гір грузинських
В цей чужий далекий світ!
Він примружив
журні очі
і не вимовив ні слова,
Лиш на лицях тих грала
Смуга сонця вечорова.
Ми тоді йому принесли
Голубе гілля олив:
– Пригадай
про рідне Картлі,
Артануді
й Самцхе рідне.
Хай тобі на груди ляже
Це галуззя доброплідне
Шумом їх джерел цілющих,
Цвітом їх родючих нив!
І на ці звертання наші
Не відмовив він нічого,
Тільки знов примружив очі,
Слізьми встелені волого…
Перед ним ми розгорнули
Дамаскіна4 віщий твір:
– Може, він бодай притишить
У твоєму серці рану.
Може, ти,
ще раз почувши
Слово,
знане з давніх пір,
Знов одчуєш
пал колишній,
Силу серця полум’яну!
І на цю промову нашу
Не схотів він відповісти,
Лиш надбіглою сльозою
Зір затьмився променистий.
Ми,
коли вже згасло сонце,
Біля ложа всім гуртом
Стали гімн співать прощальний,
Вісті доброї псалом,
І відтак поклав ігумен
Хрест йому на чесні груди
І сказав:
– Хай бог для тебе
Милосердним паном буде,
Хай добром
для тебе стане
Те,
що ти вважав гріхом…
Застогнав тоді він тихо,
Повен туги і знемоги,
І навік заплющив очі,
Від останніх сліз вологі.
Так цей світ
покинув Руставелі,
Дужий і гордливий,
як завжди.
Думні очі втупивши у стелю,
Десять день
Не їв,
не пив води.
З ким провадив
десять день
розмову?
З ким
безмежну прю
тримав?
Мучившися знову й знову,
Вірив.
Сумніву не мав”.
1961-1963
–
1 Самцхе – історична область на південному
Заході Грузії (Месхетія).
2 Тмогві – старовинна фортеця в Месхстії,
Близько турецького кордону.
3 Месхи – грузинське плем’я, що жило
На південному заході Грузії, в Месхетії,
Звідки родом був Руставелі.
4 Іоанн Дамаскін – візантійський
Поет-богослов VII ст.
.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)