Йоганн Вольфганг Гете Вірші в перекладі Василя Мисика
Йоганн Вольфганг Гете
Вірші в перекладі Василя Мисика
Перекладач: Василь Мисик
Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990
Рима
Ми віршем тішимся дзвінким.
Та думку зберегти ясною –
Цю найдорожчу нашу зброю –
Для мене варт найкращих рим.
Ентузіазм
Ентузіазм – це річ хороша,
Але на устриць трохи схожа,
Що, як полежать довший час,
Уже не ваблять зовсім нас.
Різниться він од оселедця
Тим, що до бочки не кладеться.
Товариство
У товаристві побувши шумнoму,
Вертався тихий учений
“Як люди сподобались вам?”
Відказав:
“Були б вони книги, я б їх не читав”,
Старість
Старість із нами поводиться чемно:
Стукає й стукає в двері. Даремно –
Ніхто не запрошує, тиша німа.
Одначе й стояти їй часу нема.
Натисне на клямку, зайде спрожогу.
Тоді ми нахабою лаєм небогу.
Присвята до “Фауста”
Ви знов зі мною, образи мінливі,
Печальні привиди далеких літ.
Чи вдержу вас у творчому пориві?
Чи знайдете в душі моїй привіт?
Вас тьми і тьми! Підносьтеся ж над сиві
Тумани й мли, беріть у владу світ!
Здригається від юної нестями
Душа
Веселі дні встають переді мною,
Кохані тіні бачаться мені;
Любов і дружба сагою старою
Знов обізвались, як у тихім сні;
Знов я обнятий давньою журбою;
Я згадую в блуканнях збуті дні
I називаю добрих, що, зазнавши
Гірких жалів, пішли від нас назавше.
Моєї пісні вже не вчують друзі,
Що слухали колись мій перший спів;
Вони пропали, мовби в завірюсі,
I відгук їх назавжди занімів.
Тепер співаю я в чужому крузі,
Тепер страшуся я і схвальних слів;
Хто ж тішився колись тими піснями,
Якщо й живий, блукає манівцями.
Знов оживають давні поривання
У тіней край, суворий і німий,
Як струн Еола неясне звучання,
Несміливо лунає голос мій.
Весь у сльозах, тремчу від хвилювання,
В застиглім серці – чути тепловій;
Чим володів я – в далеч відступає,
А що назавше щезло – оживає.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)