Генріх Гейне Вірші в перекладі Миколи Вороного
Генріх Гейне (Гайне)
Вірші
Перекладач: Микола Вороний
Джерело: З книги: Вороний М. К. У сяйві мрій. – К.: ВАТ Видавництво “Київська правда””, 2002
Світова річ
Hat man Viel, so wird man bald.
Хто багато має, той
Ще собі здобуде,
А хто мало, то тому
Мало і прибуде.
В тебе дасть Біг – хай тебе
Знищить, хто здолає,
Бо той має право жить,
Хто що-небудь має.
Відень, 1895р.
–
Зміст епіграфів до віршів Г. Гайне відповідає першим рядкам
Поезій.
Розумні зорі
Die Blumen erreicht der Fus so leicht.
Квітки, що під ногами в
Ми топчемо байдуже –
Хто йде, наступить, і дарма,
Чи він слабий, чи дужий.
I перли на морському дні
Є способи здобути –
Просвердлять дірку і в ярмо
Ну шнуром їх тягнути.
Розумні зорі! Від землі
Вони ген-ген далеко;
Шатро небесне – вічна їм
I певна забезпека.
Відень, 1895р.
Зустріч
Die Geisblattlaub. Ein Sommerabend
Повита листям альтанка. Вечір.
Ми край віконця удвох сиділи.
На небі місяць весело сходив, –
Ми ж, як два привиди, там майоріли.
Дванадцять літ вже відтоді збігло,
Як ми востаннє отак сиділи.
Колишня іскра і вогник з неї
Тим часом згасли і перетліли.
Роздмухать попіл все намагалась –
Той давній попіл мого кохання,
Та жодна іскра вже не займалась.
“Лихі думки я перемагала, –
Тягла так далі, все без упину, –
Хиткі мої вже ставали сили…”
Робив при тому я глупу міну.
Коли ж вертав я, то поуз мене
Дерева в сяйві неслись, мигтіли,
Мов ті примари. Щось голосило…
Я ж і примари хутко летіли.
Відень, 1895р.
До альбома одної пані
Hande kussen. Hute rucken.
Цілувати ручки, і бриля скидати,
I згинать коліна, і чолом давати, –
Це, дитятко, тільки марне малпування,
Як нема до того в серці почування.
Відень, 1895 р.
Пересторога
Verletze nicht durch kalten Ton…
Словом зимним не важся вражати
Юнака, що прийшов до порога
В тебе ласки, убогий, прохати.
Стережись! Може, він є Син Бога?
Стережись! Бо як прийде у славі
Він, одзначений ласкою Бога,
То тоді твої очі лукаві
Не знесуть його сяйва святого.
Відень, 1895р.
Добра порада
Lass dein Gramen und dein Schamen.
Кинь журбу свою і сором!
Дбай, піклуйся без упину, –
I тебе вшанують люди,
Підшукають і дружину.
Справ з музиками весілля,
З ними ж бо і свято краще,
I як тещу поцілуєш,
То не думай: “От чума ще!”
Про князів кажи ввічлuво,
Про жінок… не омилися.
I коли свиню заколеш,
На ковбаси не скупися.
Ти забув за церкву, – дурню,
Завертай туди частенько;
Вздриш попа, йому вклонися
I пошли вина хутенько.
Засвербить тебе, почухайсь,
Тільки так, щоб було гречно;
А якщо в чоботях мулить,
Взуй пантофлі – і безпечно.
Страву жінка пересолить,
Затаї вразливе слово
I промов ласкаво: “Любко,
Як ти робиш все чудово!”
Схоче жінка хустку мати,
Дві купи для неї сам ти,
Ще й мереживо в додаток,
I браслету, й діаманти.
Як послухаєшся, друже,
Цеї ради, то здобудеш
В небі рай, а на землі тут
Преспокійно жити будеш.
Відень, 1895р.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)