Райнер Марія Рільке Із “Сонетів До Орфея”. Переклад Миколи Бажана

Райнер Марія Рільке
Із “Сонетів До Орфея”
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002.
Частина перша
I
Ось дерево звелось. О виростання!
О спів Орфея! Співу повен слух.
І змовкло все, та плине крізь мовчання
Новий початок, знак новий і рух.
Виходять звірі з лісової тиші,
Покинувши кубельця чи барліг;
Вони, либонь, зробилися тихіші
Не з остраху, не з хитрощів своїх,
А з прислухання.

Рев, скавчання, гам
Змаліли в їх серцях. Їм за пристанок
Недавно ще була маленька хижа,
Де крилася жадливість їхня хижа
І де при вході аж хитався ганок, –
Там ти воздвиг в їх прислуханні храм.
VII
Славити! Слави обранець спливе
Вгору із надр, як руда – з брил мовчання.
Серце його – о давильні стискання –
Людям вино витискає живе.
Звуку пісень його порох не вкриє,
Якщо на божий співатиме лад.
Скрізь – виноградник і скрізь – виноград,
Що на осонні південному зріє.
Ні королі, перетлілі в труні,
Слави його не принизять, ані
Тіні богів не дадуть на образу.
Він

є одним з вічносущих гінців,
Котрий приходить до Брами Мерців,
Овочів славних тримаючи вазу.
XVII
Старче, отам, в глибині
Світобудови,
Б’ють джерела потайні,
Коренів схови.
Сурми, шоломи, щити,
Чвари могутні,
Люди – як люті брати,
Діви – як лютні…
З віттю сплелася віть,
Тьма – по всім ширу.
Хто там? О йдіть… ідіть…
Хай ще бредуть по лісах. –
Той же, що верху досяг,
Вже зводить ліру.
Частина друга
II
Майстер, на аркуш поглянувши радо,
В ньому вже бачить твір
здiйсненний свій,
Так от в собі відбиває й свічадо
Посміх дівочий, єдиний, святий;
Так воно мірить ранкове проміння
Й сяйво смеркове послужливих свіч.
Згодом у подих реальних облич
Падають тільки відбитки світіння.
Що наші очі змогли розпізнати
В прискові огнища довго жаркому?
Образ життя, що минуло навік.
Земле, чи змірив хто-будь твої втрати? –
Тільки отой, чия пісня, мов крик,
Вславила серце, рожденне в усьому.
XXVIII
Прийди і відійди. Сливе дитя,
Враз дотанцюй фігуру того танцю
Небесних зір, в якому наостанці
Перемагаєм хоч на мить буття,
Що нами владно править. Ти звелась,
Заслухавшись в далекий спів Орфея.
Ти з тих часів стривожена якась
І мало не чужа для нас душею,
Коли вагалось дерево, – чи йти
Вслід за тобою там, де він співа,
Де, наче сховок, звуки ліри чути.
Туди знайшла путі прекрасні ти,
Бо прагнула до світел торжества
Лице і кроки друга обернути.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Райнер Марія Рільке Із “Сонетів До Орфея”. Переклад Миколи Бажана

Categories: Твори з української літератури

Links