Марина Цвєтаєва Поезії у перекладі Ванди Савранської
Марина Цвєтаєва
Поезії
Перекладач: Ванда Савранська
Я знаю правду! Всі інші правди – пусте!
Навіщо людям з людьми на землі боротись?
Погляньте: вечір, погляньте – вже ніч іде.
Про що – поети, коханці і полководці?
Вже вітер стелеться, уже земля в росі,
Вже скоро зоряні застигнуть заметілі,
І під землею ми спочинемо усі,
Усі, хто спокою не мали й не хотіли.
Емігрантка
О ностальгіє! Вже давно
Ти мною викрита, мороко!
Мені байдуже, все одно –
Де абсолютно одиноко,
Якими бруками брести
Додому
Мій дім…Чужий для мене ти,
Немов шпиталь або казарма.
Мені однаково – сере? д
Якого натовпу пропавши,
Як звіру, їжити хребет
І витісненим бути завше
У себе, в почуття, на дно.
Ведмедем білим без крижини
Де не прижитись – все одно,
І де принижуватись нині.
Не втішить мови рідна суть
Молочним покликом одвічним.
Однаково мене не чуть,
Мене не зрозуміти стрічним.
Читач мій – поглинач новин,
Газетних тон пліток і бруду,
Двадцятого століття – він.
А я – до всіх століть вам буду!
Колода мертва – от і все,
Що залишилось
Все рівно все втрачає сенс,
І, може, найрівніше – теє,
Далеке, як душа моя,
Що народилася колись-то:
Гублю ознаки й мітки я,
І дати зірвані, як листя.
Так не зберіг мене мій край!
В лиху годину навіть кату –
Як мою душу не розкрай –
Ні родимки не відшукати!
Всяк дім і храм мені пусті,
Усе – одно, і все – єдино.
Але як встане на путі
Мій кущ, і кущ отой – калина…
Переклад 20.11.2006
“Кущ(?) горобина” вважаю за потрібне
Українською мовою змінити на “калина”.Прим. пер.
Поема Кінця
Розділ 6, уривок
…………………
– Тоді простимося…
– Я зовсім так не хотів.
Не так. (Але потяг рушив!
Хотіння – це справа тіл,
Ми ж одне одному – душі
Віднині…) І не сказав.
(Так, в мить гірку розставання
Жінкам ви, немов бокал, –
Печальне право прощання…)
Це марення? Щось не те?
Я недочув, можливо?
(Коханці, немов букет,
Кривавую честь розриву
Вручаєте…) По складах,
Розбірливо: ви сказали –
Проститися? (Так спада
В хвилину жаги і шалу
Хустина…) У цім бою
Ви – Цезар. (О, випад наглий!
Трофеєм – мені ж мою
Назад повернути шпагу!)
І далі: – Двічі вклонюсь,
Бо вперше не перший, схоже,
Іду на розрив. (Сміюсь.)
– Ви це говорите кожній?
(А світ захитався весь…)
Помста і жест Ловеласа
Гідні і роблять вам честь.
Мені ж – відділяють м’ясо
Від кістки. – Усміх. (Крізь сміх –
Смерть. Бо померли хотіння.
Хотіти – це справа тих,
Ми ж одне одному – тіні…)
Останній гвіздок – ні, гвинт –
В труну свинцево-дубову.
– Останнє прохання: ви…
Ніколи, прошу, ні слова
Про нас… нікому із… ну…
Наступних. (Так стогнуть ноші
Поранених – у весну!)
– Так само і я вас прошу.
А перстень на згадку? – Ні.
(І погляд – бездонні версти
В далі, відсутньо-сумні.
Печать на серце – мій перстень,
На руку твою… Із’їм!
Без сцен!) – Чи варто спитати:
А книгу тобі? – Як всім?
Не треба зовсім писати.
Книжок…
………….
Перша, як в шахи? Ну от,
Мій хід – не буду втрачати.
Нас навіть на ешафот
Першими просять – до страти.
(Сльози, зрадливі такі, –
Як їх загнати у очі?!
Ось-ось потечуть річки.)
Побачите ви – не хочу!
-Прошу, не треба дивитись!!!
Гордо – очима
Лечу в вишину.
– Милий, ходімо,
Ридати почну!
Переклад 5-7.12.2006
–
Про цю поему вражений Б. Пастернак писав Цветаєвій:
“Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!” (1926 р.)Прим. пер.
“У Празі відбулася моя зустріч з Мариною Цветаєвою,
Пам’ять про яку я бережу і несу крізь все більше наростаючу
Гущавину часу…” – Костянтин Родзевич пережив М. Ц. на 47 років. Прим. пер.
Як хороше, що ваш кумир – не я,
Як хороше, що хвора я не вами,
І що ніколи збуджена земля
Не попливе під нашими ногами.
Як хороше, що я – смішна й проста,
Розкута – і не граюся словами,
Не червонію, стиснувши вуста,
Зіткнувшися зненацька рукавами.
Як хороше, що вільно при мені
Мій ніжний, ви голубите другую,
Не даєте в пекельному вогні
Мені згоріти – бо не вас цілую.
Як хороше, що ви моє ім’я
Вночі і вдень не згадуєте всує,
Що у церковній тиші – ви і я –
Ніколи не почуєм: алілуя!
Від серця вдячного – уклін низький
За те, що з ним ви – у таємній змові! –
Мій спокій зберігаєте нічний,
За зустрічі вечірні – випадкові,
За наші не-гуляння в сяйві дня,
За зорі не над нашими серцями,
За те, що біль ваш – як не жаль! – не я,
За те, що хвора я – на жаль! – не вами!
3.05.1915
Переклад 7.12.2006
(1 votes, average: 5.00 out of 5)