Алеко – герой поеми О. С. Пушкіна “Цигани”
А. – перш за все узагальнений образ молодого, європейськи освіченого покоління XIX століття, до якого Пушкін зараховував і себе самого. Це герой байронічного типу, наділений таким гострим почуттям гідності, що всі закони цивілізованого світу сприймає як насильство над людиною. Конфлікт із суспільством, з яким А. пов’язаний народженням і вихованням, – така вихідна точка біографії героя. Однак минуле А. у повісті не розкрито. Герой характеризується в найзагальнішому сенсі як “втікач”, насильно вигнаний або добровільно залишив звичне
Повість “Цигани” будується на характерному для романтизму протиставленні двох з ціальних укладів: цивілізації і дикої волі. Критика протиріч цивілізації займає у творі важливе місце. А. викриває “неволю задушливих міст”, в яких люди “торгують волею своєї”, “глави своїх божків хилять і просять грошей та ланцюгів”. Образ “кіл” традиційно використовувався романтиками для характеристики феодального деспотизму і політичної реакції. У “Циган” він віднесений
Надалі вигнанець А. з’являється серед первісного народу, життя якого Пушкін характеризує метафорами “воля”, “нега”, ” лінь “,” тиша “. Це своєрідний рай, куди ще не проникло зло і де, здається, А. може відпочити душею, знайти своє щастя. Але саме таке середовище, принципово чужа активності, за контрастом виявляє дивацтва особистості та характеру А. Життєва практика романтичного героя традиційно здійснюється в пристрастях. Такий герой проявляє себе в бурхливих переживаннях, у винятковості бажань та вчинків, особливо в сфері любовних відносин. У колишньому світі життя А. не вдалася; опинившись у циганському таборі, він пов’язує надію на іншу, нову, життя з Земфірою. Вона для нього “дорожче світу”. Поки Земфіра любить його, життя для А. сповнена гармонії.
Але із зрадою Земфіри руйнується здобутий рівновагу. Самолюбство А. ображено, його серце терзають ревнощі, потреба помсти. Засліплений вибухом неприборканих бажань, в прагненні відновити зневажену, як йому здається, справедливість А. невідворотно йде до злочину – вбивстві Земфіри. У любові А. проявляються власницькі, егоїстичні інстинкти, тобто ті моральні якості, які характеризують його як носія духу зневаженою їм цивілізації. Парадокс долі А. в тому, що саме він, поборник свободи і справедливості, приносить у безневинну просте життя циган кров, насильство – тобто морально розбещує її. У такому повороті сюжету виявляється неспроможність героя. З’ясовується, що “син цивілізації” (так назвав А. Бєлінський) несумісний з общинної циганської життям, як несумісний він і з світом освіти. Вторинне вигнання – цього разу з циганського табору – і покарання самотністю завершують сюжетну лінію героя.
Життєве кредо А. прояснює в повісті старий батько Земфіри. Якщо А. захищає права окремої особи, то старий циган, покірно приймає природний порядок буття, виступає від імені родового життя. У непередбаченому поведінці жінки-циганки, в стихійності її любові він бачить тільки виплеск природних сил, що не підлягають людському суду. Старий, колись у молодості теж випробував муки кохання, тепер хоче застерегти А., передати йому свій досвід. Але “злий і сильний” А. не чує старого, не приймає його порад. “Ні, я, не сперечаючись,
От прав моїх не відмовлюся,
Або хоч помстою насолоджуся”, – заявляє він.
Зіштовхуючи дві життєві філософії, Пушкін не віддає перевагу тій чи іншій. Найважливіший в романтичному мисленні прийом контрасту необхідний для особливо яскравого освітлення розглянутого конфлікту. По суті А. символізує в цьому конфлікті крайності розвитку сучасного індивідуалістичного суспільства, непомірно розрісся принцип особистості. Цим, можливо, пояснюється максимальна узагальненість характеристики героя, який позбавлений реальної біографії та національної приналежності, виключений зі конкретної історико-побутового середовища. У літературній критиці склалася давня традиція обвинувачень А. в неспроможності (Бєлінський бачив у ньому егоїста, Достоєвський – вічного ізгоя). Але позиція Пушкіна набагато складніше, ніж викриття героя. Хоча в “Циган” герой об’єктивований, але присутність у ньому автобіографічних рис (А. – циганська форма імені Олександр) вказує на ліричну трактування не тільки деяких поглядів героя (критики сучасності, наприклад), але й на загальну тональність авторського співчуття до його долі. А. трагічний. У виразному портреті героя часу, приреченого йти шляхами зла і що оплачує життям свої помилки, Пушкін показав недосконалість самої природи людини, об’єктивний трагізм шляхів розвитку людської культури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)