Структурний аналіз поеми Пушкіна “Мідний вершник”

…Всі прапори в гості будуть до нас,

И забенкетуємо на просторі.

Пройшло сто років, і велика мрія Петра здійснилася:

…юний град,

Полнощных країн врода й диво,

З тьми лісів, із драговини блат

Піднісся пишно, гордовито…

Пушкін вимовляє захоплений гімн утвору Петра, зізнається в любові до “юного граду”, перед блиском якого “померкла стара Москва”. Однак відношення поета до Петра було суперечливим. Якщо в “Стансах” Пушкін бачить у діяльності пануючи зразок державного служіння Батьківщині, то пізніше,

в “Замітках по російської історії XVIII століття”, воно вказує на жорстокість цього монарха й па самодержавний характер влади в його царювання.

Це протиріччя буде тривожити Пушкіна під час його роботи впав поемою ” Мідний вершник “. Петро-Самодержець представлений не в яких-небудь конкретних діяннях, а в символічному образі Мідного вершника як уособлення нелюдської державності. Навіть у тих рядках, де Пушкін начебто славить справа Петра вже чутна інтонація тривоги:

Про потужний владар долі!

Чи не так ти над самою безоднею,

На висоті, вуздою залізної

Росію підняв дибки?

Образ сяючого,

жвавого, пишного міста переміняється в першій частині поеми картиною страшної, руйнівної повені, виразними образами бурхливої стихії, над якою людина не владна. Стихія змітає всі а свій шлях, несучи в потоках вод уламки будов і зруйнованих мостів, “пожитки блідої вбогості” і навіть труни “з розмитого цвинтаря”. Образ неприборканих природних сил з’являється тут як символ “безглуздого й нещадного” народного бунту. Серед тих, чию життя зруйнувало повінь, виявляється і Євгеній, про мирні турботи якого автор говорить на початку першої частини поеми. Євгеній “людин звичайний”: він не має ні грошей, ні чинів, “десь служить” і мріє влаштувати собі “притулок смиренн і простий”, щоб женитися на коханій дівчині й пройти з нею життєвий шлях:

И станемо жити й так до труни,

Рука з рукою дійдемо ми обоє…

У поемі не зазначене ні прізвище героя, ні його вік, нічого не говориться про минуле Євгенія, його зовнішності, рисах характеру. Позбавивши Євгенія індивідуальних прикмет, автор перетворює його в пересічну, безлику людину з юрби. Однак в екстремальній, критичній ситуації Євгеній немов пробуджується від сну й скидає із себе личину “незначності”.

У світі бурхливих стихій ідилія неможлива. Параша гине в повені, і герой виявляється перед особою страшних питань: що є життя людини? чи не порожній вона сон “глузування неба над землею”?

“Збентежений розум” Євгенія не витримує “жахливих потрясінь”. Він божеволіє, залишає свій будинок і бродить по місту в пошарпаному й старому одязі, байдужний до всього, крім наполняющего його “шуму внутрішньої тривоги “. Немов древній пророк, що досяг неправедність миру, Євгеній відгороджений від людей і нехтуємо ними.

Подібність пушкінського героя із пророком стає особливо явним, коли Євгеній у своєму божевіллі раптово прозріває й обрушує свій гнів на “гордовитого бовдура”.

Через всю поему, через весь її образний лад проходить двоїння осіб, картин і змістів: два Петро (Петро живий, мислячий, “потужний владар долі” і його перетворення Мідний вершник, що застигла статуя), два Євгеній (дрібний чиновник, забита, приниженою владою, і безумець, що підняв руку на “будівельника чудотворного”), два Нева (прикраса міста, “державне теченье” і головна загроза життю людей і місту), два Петербург (“Петра створіння”, “юний град” і місто кутів і підвалів бідноти, місто-убивця). У цьому двоїнні образного ладу й укладена не тільки головна композиційна, по й головна філософська думка Пушкіна Думка про людину, його самоцінності.

“Мідний вершник” це й героїчна поема про творчу діяльність Петра I, і трагічна повість про бідного петербурзького чиновника, жертву “історичної необхідності” (не випадково автор додав поемі багатозначний підзаголовок: “Петербурзька повість”).

А. С. Пушкін, як і багато письменників, неодноразово у своїй Творчості звертався до історичного минулого Росії для того, щоб у минулих подіях знайти відповіді на питання сучасності.

Роздуму автора над історичними долями Росії відбиті в поемі “Мідний вершник”, написаної в 1833 році. Цей утвір ставиться до циклу добутків про Петра I, про його реформаторську діяльність поряд з такими, як поема “Полтава”, “Станси”, “Арап Петра Великого”.

Поема “Мідний вершник” – це історичний, соціальний і філософський добуток. Її можна назвати гімном самодержавству. Одні затверджують, що в поемі засуджується жорстока політика пануючи, інші – що Петро зробив велику національну справу – вивів Росію з “тьми лісів і драговини блат”. Петро з’являється в поемі як вершитель великих національно-історичних діянь, могутній перетворювач, сміливий творець “юного граду”, “прорубивший вікно в Європу”:

Відсели загрожувати ми будемо шведові,

Тут буде місто закладене…

Природою тут нам призначено

У Європу прорубати вікно,

Ногою твердої стати при морі.

Сюди по новим їм хвилям

Всі прапори в гості будуть до нас.

Але разом з тим спорудження міста “під морем” таїть у собі постійну погрозу нещастя для простого народу, що найбільше страждає від повені. На конкретному прикладі автор показує всю нещадну жорстокість петровских перетворень, настільки дорого обошедшихся народу.

Складна діалектика петровских перетворень глибоко пізнана й виражена Пушкіним у контрасті двох Петербургов, показаних в “Мідному вершнику”. Петербург у вступі – це “полнощных країн врода й диво”, з його вежами, палацами, садами, столиця Російської держави. У той же час – це місто “бедного Євгенія”, бідних окраїн, старих будиночків, горищ, “пожитків бідної вбогості”. Звідси – подвійність образа Петра. З одного боку, це великий історичний діяч, “потужний владар долі”, “володар стихій”, з іншого боку – це “грізний цар”, “гордовитий бовдур”, “нещадний і жахливий”.

Це історично обумовлена єдність протиріч у вигляді й справах Петра I виражено в заключній формулі-звертанні до Мідного Вершника:

Про потужний владар долі!

Чи не так ти над самою безоднею,

На висоті, вуздою залізної

Росію підняв дибки?

Петро I підняв Росію “над безоднею” за допомогою “залізної вузди”. Цим Пушкін хотів сказати, що ціна петровских перетворень була занадто велика для простого народу, всі тяготи нововведень лягли на його плечі. Євгеній, маленька людина, протестує проти великого чудотворця, “власника напівмиру”, але його протест: “Ужо тобі!” – слабшав, він нічого вирішити не може. Автор ставить у поемі питання: що ж важливіше – інтереси держави або інтереси маленької людини, піщини, що лежить в основі великої держави, створеного генієм Петра? Автора також хвилює питання: по якому шляху розвиватися далі Росії, куди поведе її Майбутнє?

Пушкін філософськи осмислює проблему історії Батьківщини, малює у своєму добутку суперечливий складний образ, з одного боку, генія-перетворювача, а з іншого боку – “злого генія”, порушника природного ходу історичного розвитку Росії. По зауваженню И. С. Аксакова, у Пушкіні “надзвичайно жваво було історичне почуття, почуття свого кревного зв’язку з минулої”. Він і сам став частиною історії Росії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Структурний аналіз поеми Пушкіна “Мідний вершник”

Categories: Нові твори

Links