Аналіз поеми А. С. Пушкіна “Цигани’

Пушкін на власному досвіді испробовал можливість повернення людини в природу. Будучи в Кишиневі, він кілька тижнів провів у циганському таборі. В “Циганах” Пушкін засудив цю примху як слабість, як самовдоволення й егоїзм. Алеко, що затверджує волю для себе серед недоторканих цивілізацією “природних” людей у циганському таборі, не терпить ніяких обмежень цієї волі й тим самим стає деспотом стосовно Земфіри й молодого цигана, її коханцеві. Подвійне вбивство, доконане Алеко, викликає осуд старого цигана:

Залиш нас, горда людина!

Ми

дикі, немає в нас законів,

Ми не терзаємо, не стратимо,

Не потрібно крові нам і стогонів;

Але жити з убивцею не хочемо.

Ти не породжений для дикої частки,

Ти для себе лише хочеш волі…

Але Пушкін, за словами Д. Д. Благого, розкриває й “марність руссоистско-байроновской ілюзії про можливість для цивілізованої людини повернутися назад, в “природу”, на не торкнуту “освітою” первісний грунт. Незалежно від Алеко самий побут циганів не так вуж безхмарно ідилічний. “Фатальні страсті” і пов’язані з ними “лиха” існували в таборі й до приходу Алеко. “Щастя ні” і в носія

простоти, миру й правди в поемі – старого цигана, відхід від якого Мариулы, охопленою нескоримою любовною пристрастю до іншого, при всій “природності” цієї пристрасті, з погляду самого ж старого цигана, назавжди розбив його особисте життя. “Я пригадую, Алеко, старий сум”. І ця “старий сум” живе в душі цигана протягом усього його життєвого шляху. Тим самим розбивається ілюзія руссоизма про ніщо не затьмарюваному щасті “золотого століття” – докультурного, дикого людства”.

Зрілий Пушкін, випереджаючи захвати своїх сучасників, що бачили в ньому “російського Байрона”, рішуче здолав пробу “байронізму” і вийшов до нового, тверезого й реалістичного погляду на життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз поеми А. С. Пушкіна “Цигани’

Categories: Нові твори

Links