“Воля героя й повстання первісної стихії в природі – повінь, що бушує в підніжжя Мідного вершника; воля героя й таке ж повстання первісної стихії в серце людському – виклик, кинутий в особу героєві одним з незліченних, приречених на погибель цією волею, – от зміст поеми” (Дм. Мережковский).
“В “Мідному вершнику” не дві діючі особи, як часто затверджували, даючи їм символічне значення: Петро і Євгеній, держава й особистість. Через них виразно встає образ третьої, безликої сили: це стихія Невы, що розбушувалася, їхній загальний
ворог, зображенню якого присвячена більша частина поеми… Російське життя й російська державність – безперервне й болісне подолання хаосу початком розуму й волі. У цьому й полягає для Пушкіна зміст імперії. А Євгеній, нещасна жертва боротьби двох почав росіянці життя, це не особистість, а всього лише обиватель, що гине під копитом коня імперії або у хвилях революції…
У поемі імперія представлена не тільки Петром, втіленням її титанічної волі, але й Петербургом, його створенням. Незабутні строфи про Петербург найкраще дають можливість зрозуміти, що любить Пушкіна в “утворі Петра “…
Все чарівництво цієї північної петербурзької краси в примиренні двох протилежних початків ваги й будуючи. Майже всі епітети парны, взаємно врівноважують один одного: “громади стрункі”, “строгий, стрункий вид”, “візерунок чавунний”. Чавун грат прорізується легким візерунком; громади пустельних вулиць “ясні”, як “світла” голка міцності… Як квапиться Пушкін накинути на гранітну вагу свого улюбленого міста прозору ясність білих ночей. І навіть суворі військові потіхи марсових полів виконані “струнко – зыблемой”, живою “красивістю”…” (М. Федотов).
