АЛЕГОРІЯ Й ГРОТЕСК – ХУДОЖНІ ЗАСОБИ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (По добутках Салтыкова-Щедріна)
…У сатирі дійсність як якась недосконалість Противополагается ідеалу Як вищої реальності. Ф. Шиллер Салтиков-Щедрін – оригінальний письменник російської літератури, що займає в ній особливе місце. Він був і залишається найбільшим майстром соціального викриття. L Народжений у поміщицькій сім’ї, що вбрала в себе патриархаль-шый побут глибинки, Михайло Євграфович проте виступав з обвинуваченнями на адресу близької йому середовища. Тільки сміливий, утворений і Патріотично настроєна людина могла показати самодержавному ладу смітинку
Насамперед – це стиль його листа. Треба мати більший талант, щоб писати езоповою мовою, що надає багатозначність добутку, героєві, ситуації. “Департамент розкрадань і роздач”, “Департамент державних запаморочень”, “гнівні рухи історії” – ці вираження породжені самою епохою й сваволею, що панує в Росії. Нічого, крім саркастичної усмішки, вони викликати не можуть
Сміх
Ці невідповідності традиціям є підтвердженням своєрідності циклу “Казок” Салтыкова-Щедріна. Дрібні деталі в описі поводження звірів, їхнього способу життя дають нам зрозуміти, що “Казки” ці написано про насущні проблеми Росії середини вісімдесятих років дев’ятнадцятого століття. Але страшно стає, коли усвідомлюєш, як співзвучні вони нашому часу, через сто років! В “Казках” чітко простежується відношення автора до того, що відбувається в країні. Його сатира спрямована проти сваволі влади й покірності простого обивателя. У казці “Премудрий піскар” автор в алегоричній формі висміює полохливого інтелігента, що боїться змін, що відбуваються в суспільстві, і тому прагнучого прожити так, “…щоб ніхто не помітив”.
“Самовідданий заєць” нагадує нам законослухняного громадянина, що не робить опору віроломству верховної влади. Але не у всіх “Казках” Салтиков-Щедрін тільки викриває. Так, в “Коняге” автор задається питанням про Майбутнє селянства
“Саме життя Коняги відбите клеймом нескінченності. Він не живе й не вмирає”. Проблема ця розглядається художником і в “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив”. Добуток це є викривна влада імущих у безпорадності: “И раптом генерала, що був учителем каліграфії, опромінило натхнення…
– А що, ваше превосходительство,- сказав він радісно,- якби нам знайти мужика?.. Він би нам зараз і булок би подав, і рябчиків би наловив, і риби!” У мужику Салтиков-Щедрін бачить єдину силу, здатну діяти. Але на працівника відразу перебувають два генерали, від яких пуття, як від дірявих цебер
Герой, у якого були всі можливості зникнути від своїх визискувачів, що дивно, не вживає ніяких дій у свій порятунок. Ця безсловесна рабська покірність викликає гнів письменника. Нерідко для ілюстрації надзвичайної мерзенності ситуації Салтиков-Щедрін використовує гротеск
Особливо часто він прибігає до цього художнього прийому в повісті ” Історія одного міста”. Короткі характеристики градоначальников – “батьків” міста – буяють фантастикою й сарказмом. Так, якийсь городничий мав у голові механізм на зразок годин, за що й був прозваний “органчиком”; іншої ж був так охоч до жіновий статі, що за час своєї служби збільшив число жителів міста вдвічі. Ці рядки приводять у жах читачів, вселяють їм ненависть до будь-якої влади. Салтиков-Щедрін – теперішній майстер слова, що використовує багатство й образність мови для досягнення мети: розбудити думка й почуття покірної російської людини
(2 votes, average: 5.00 out of 5)